Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є частиною заробітної плати. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 13 жовтня 2015 року №524/3517/14-а
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
13 жовтня 2015 року м.Київ №524/3517/14-а
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Маринченка В.Л.,
суддів: Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенка В.В., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 8 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м.Кременчука Полтавської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2014 року Особа 8 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати неправомірними дії виконкому щодо нарахування та виплати їй в 2010 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі посадового окладу та зобов’язати виконком нарахувати та виплатити за 2010 рік зазначену допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати з урахуванням раніше проведених виплат.
Обгрунтовуючи позов, Особа 8 зазначила, що при звільненні з посади спеціаліста 2 категорії організаційного відділу виконкому 11.02.2011 відповідач не провів усі належні їй виплати, а саме: матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2010 рік була виплачена у розмірі посадового окладу, а не в розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до пп.3 п.2 постанови Кабінету Міністрів «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 9.03.2006 №268 та колективного договору виконкому на 2010—2013 роки.
Автозаводський районний суд м.Кременчука Полтавської області ухвалою від 25.04.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014, адміністративний позов Особи 8 залишив без розгляду.
Залишаючи позов без розгляду, суди виходили з того, що позивач пропустила встановлений частиною другою ст.99 Кодексу адміністративного судочинства шестимісячний строк для звернення до суду, оскільки про порушене право вона дізналася в 2010 році. Також суди не взяли до уваги посилання Особи 8 на те, що на спірні відносини поширюються строки, передбачені ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю, оскільки до суду вона подала позов про визнання незаконними дій виконкому під час проходження служби.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 1.09.2014 відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою Особи 8 на вищезазначені судові рішення.
У заяві про перегляд судових рішень ВС Особа 8, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом ч.2 ст.233 КЗпП, просить скасувати ухвалу ВАС від 1.09.2014, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
На обгрунтування заяви додано ухвалу ВАС від 3.06.2015 (К/800/41921/14) у справі за позовом Особи 2 до виконкому про визнання протиправними дій в частині нарахування та виплати в 2011 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не в розмірі середньомісячної заробітної плати, а в розмірі посадового окладу, зобов’язання провести таку виплату з урахуванням виплаченої допомоги за 2011 рік, якою скасовано рішення судів попередніх інстанцій, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки касаційний суд дійшов висновку, що зазначена матеріальна допомога є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов’язання її виплатити не обмежується будь-яким строком відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подіб-
них правовідносинах ст.99 КАС та ст.233 КЗпП при вирішенні питання щодо строку, протягом якого особа може звернутися до адміністративного суду у разі порушення законодавства про оплату праці.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм права, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до ч.1 ст.99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст.233 КЗпП).
Частиною 1 ст.1 закону від 24.03.95 №108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому еквіваленті, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 цього закону визначено структуру заробітної плати, до якої входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.
Частиною 2 ст.33 закону «Про державну службу» від 16.12.93 №3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань входить до системи оплати праці державного службовця.
Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС доходить висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов’язання її виплатити не обме-
жується будь-яким строком.
Отже, висновок судів у справі, що розглядається, щодо пропуску Особи 8 строку для звернення до суду не грунтується на правильному застосуванні норм права, тому всі ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню.
Беручи до уваги те, що суди всіх інстанцій фактичні обставини справи не з’ясовували, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС позбавлена можливості ухвалити нове судове рішення, а отже, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 8 задовольнити частково.
Ухвали Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 25.04.2014, Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014, ВАС від 1.09.2014 скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.
