Крадіжка чи угон?
На автошляхах України в умовах, коли водії страждають від заторів на дорогах, дедалі збільшується кількість мопедів, які в суспільстві ще називають «скутерами», та яким наші громадяни надають перевагу за їх зручність та економічність. Вслід за збільшенням кількості мопедів, збільшується й кількість їх крадіжок, а тому дедалі гострішим постає питання юридичної відповідальності за незаконне заволодіння такими транспортними засобами.
В Кримінальному кодексі України передбачено кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289) та кримінальну відповідальність за злочини проти власності – крадіжка (ст. 185), грабіж (ст. 186) та розбій (ст. 187).
З аналізу практики розгляду кримінальних справ про притягнення осіб до відповідальності за незаконне заволодіння мопедами спостерігається різна практика застосування кримінального закону за аналогічні діяння, в одних випадках застосовують кримінальний закон, який передбачає відповідальність за злочини проти власності, а в інших – застосовується кримінальний закон, який передбачає відповідальність за незаконне заволодіння транспортними засобами.
Так, як вбачається з аналізу вироку Галицького районного суду м. Львова від 26.08.2014 року у справі № 461/3335/14-к, вироку Галицького районного суду м. Львова від 23.06.2015 року у справі № 461/9200/14-к, вироку Тульчинського районного суду Вінницької області від 16.02.2015 року у справі № 148/2970/14-к, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23 квітня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.07.2015 року (справа №5-3115ск15), ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.07.2015 року (справа № 5-1499км15), – судами при кваліфікації діянь щодо незаконного заволодіння мопедами було застосовано кримінальний закон, який передбачає відповідальність за незаконне заволодіння транспортними засобами (ст. 289 КК України).
В той же час, як вбачається з вироку Бродівського районного суду Львівської області від 29.05.2015 року у справі № 439/353/15-к, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13.10.2015 року, вироку Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.06.2012 року у справі № 1/2506/150/12, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.02.2014 року (справа № 5-4015км13), вироку Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області у справі № 1601/12845/2012 р., залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14 травня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.11.2014 року (справа № 5-3860км14),– судами при кваліфікації діянь щодо незаконного заволодіння мопедами було застосовано кримінальний закон, який передбачає відповідальність за крадіжку (ст. 185 КК України).
Cтаттею 2 КПК України передбачено, що одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Як вбачається з наведеної вище судової практики в Україні існує серйозна системна проблема із кваліфікацією діянь, пов’язаних із незаконним заволодінням мопедами, скутерами та моторолерами, що може свідчити про те, що наявні непоодинокі випадки, коли особи притягаються до відповідальності не в міру їх вини та піддаються необґрунтованому процесуальному примусу, що в свою чергу свідчить про явне порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Щоб розібратися із цією проблемою, пропоную детально розглянути моменти розмежування у кваліфікації таких діянь на прикладі простого, без кваліфікуючих ознак, факту незаконного заволодіння скутером чи мопедом, тобто спробуємо розібратись чи це буде крадіжка (ст. 185) чи все ж таки незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289).
За змістом диспозиції ч. 1 ст. 289 КК України, встановлено кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом.
Для кваліфікації діяння особи за ст. 289 КК України належить ретельно перевіряти наявність складу саме цього злочину, а в першу чергу на підставі належних та допустимих доказів встановлювати, що мопед чи то скутер є транспортним засобом в розумінні ст. 289 КК України, тобто становить предмет вказаного злочину.
Приписами п. 2 Постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 № 14 закріплено, що при розгляді кримінальних та адміністративних справ зазначених категорій суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття “транспортні засоби”, зокрема, примітки до ст. 286 КК, ч. 7 ст. 121 КпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306.
Так, згідно примітки до ст. 286 КК України під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.
В п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306 наведено визначення термінів.
Так, під поняттям «мотоцикл» розуміється двоколісний механічний транспортний засіб з боковим причепом або без нього, що має двигун з робочим об’ємом 50 куб.см і більше. До мотоциклів прирівнюютьсямоторолери, мотоколяски, триколісні та інші механічні транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг.
Під поняттям «мопед», згідно п. 1.10 ПДР України, – розуміється двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об’ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Відтак вирішальне значення для правильної кваліфікації таких діянь є з’ясування того, який саме об’єм двигуна має мопед, скутер чи моторолер. За умови з’ясування того, що викрадений мопед чи то скутер згідно технічних характеристик оснащений двигуном об’ємом до 50 см. куб., то враховуючи зміст визначень понять «мотоцикл» та «мопед», такі транспортні засоби не відносяться до мотоциклів та інших механічних транспортних засобів, так як згідно таких технічних характеристик, такі транспортні засоби відносяться до мопедів, які згідно визначення поняття «мопед», даного в п. 1.10 ПДР України, – не є механічними транспортними засобами.
З наведеного можна зробити висновок про те, що мопед, скутер чи моторолер, які оснащені двигуном об’ємом до 50 см. куб. не становлять предмет злочину, передбаченого ст. 289 КК України, тобто в даному випадку відсутній склад вказаного злочину, зокрема відсутній такий його елемент, як об’єкт злочину, що в свою чергу виключає кваліфікацію діяння з незаконного заволодіння таким транспортним засобом за ст. 289 КК України та дає правові підстави для належної кваліфікації такого діяння саме за ст. 185 КК України, тобто за вчинення крадіжки.
Визначення правильної кваліфікації має безпосереднє значення для особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, оскільки санкція статті, яка передбачає відповідальність за вчинення крадіжки є м’якшою порівняно з санкцією статті, яка передбачає відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом.
Аналіз судової практики, наведеної на початку даної статті, свідчить про наявність глибоких системних проблем у кваліфікації діянь щодо заволодіння такими транспортними засобами, як мопеди, які починаються ще на стадії досудового розслідування, коли особі оголошують підозру, а подальшому звертаються до суду з обвинувальним актом. Наведена судова практика з розгляду таких кримінальних справ свідчить про наявність непоодиноких випадків, коли суди формально досліджують матеріали кримінальних проваджень та в подальшому у судових рішеннях формально описують наявність складу злочину, передбаченого ст. 289 КК України, при цьому не вдаючись до встановлення того, чи викрадений мопед взагалі становить предмет даного злочину.
На превеликий жаль, такі випадки, коли особу безпідставно притягають до кримінальної відповідальності саме за незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України), свідчить також про те, що й адвокатами, які здійснюють захист таких осіб, також не звертається увага слідчих, прокурорів, суддів на з’ясування того, чи викрадений мопед становить предмет злочину, передбачений ст. 289 КК України. Про наведене свідчить й аналіз судової практики, коли суд апеляційної чи то касаційної інстанцій, переглядаючи оскаржувані вироки, вказує в мотивувальній частині своїх ухвал про те, що сторонами кримінального провадження правильність кваліфікації діяння не оспорюється.
Щиро сподіваюсь на те, що дана стаття допоможе забезпечити єдиний підхід до кваліфікації діянь, пов’язаних із незаконним заволодінням мопедами, скутерами та моторолерами.
