Постановою у справі №6-93цс16 від 16.03.2016 Верховний Суд висловив правову позицію щодо визнання договору дарування недійсним та повернення сторін до первісного стану.
Згідно із ч.3 ст.203 Цивільного кодексу волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.229 ЦК).
Пленум ВС в п.19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9 роз’яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Відповідно до ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку — неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування та
продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Отже, наявність чи відсутність помилки — неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз’яснення нотаріусом суті договору, а й за вказаними вище обставинами.
Лише у разі їх встановлення норми ч.1 ст.229 та стст.203 і 717 ЦК у сукупності вважаються правильно застосованими.
