Постановою від 8.06.2016 у справі №6-1006цс16 Верховний Суд висловив правову позицію щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, роз’яснивши тим самим, коли банк може скористатися правом вимоги дострокового виконання основного зобов’язання та відповідно змінити строк його виконання.
Згідно з ч.4 ст.559 Цивільного кодексу, порука припиняється по закінченні строку, встановленого у відповідному договорі. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимог до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
У справі, яка переглядалася, суди встановили, що за пунктом договору поруки остання припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов’язання позичальника за кредитним договором не пред’явить вимоги до поручителя.
Оскільки боржник не виконував зобов’язання, банк реалізував передбачене ч.2 ст.1050 ЦК та пунктом кредитного договору право вимоги дострокового виконання основного зобов’язання та відповідно змінив строк його виконання. Отже, настання строку виконання основного зобов’язання необхідно обчислювати з 15.04.2013.
Зважаючи на те, що кредитодавець звернувся з позовом до поручителя у грудні 2013 року, тобто в межах передбаченого договором поруки трирічного строку, цей строк не можна вважати пропущеним.
У справі, яка переглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій помилково не застосували норму ч.4 ст.559 ЦК, за якою порука припиняється по закінченні строку, встановленого у відповідному договорі, що призвело до неправильного вирішення справи.
