Звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність або відсутність такого факту.
Вищий спеціалізований суд України
Аналіз
окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9
1. Загальні питання застосування в судовій практиці постанови Пленуму ВСУ №9
У системі юридичних фактів, які становлять основу виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, найбільш значне місце займають правочини, оскільки саме вони найчастіше породжують відносини приватноправового характеру між суб’єктами.
Інститут правочину, крім загальних норм, містить положення про недійсність правочинів, зміст яких викликає практичний інтерес з огляду на те, що відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу такі правочини не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю.
Дії, що підпадають під склад недійсності правочину, є неправомірними.
ЦК приділяє достатньо уваги регулюванню відносин, пов’язаних з правочинами, у тому числі й визнанню їх недійсними та застосуванню наслідків їх недійсності. Разом з тим багато питань залишаються невирішеними. Це зумовлено недосконалістю окремих правових норм, що регулюють відносини, пов’язані з учиненням таких правочинів, а саме: щодо визначення моменту виникнення цивільних прав та обов’язків на підставі правочинів, підстав недійсності правочинів, їх наслідків, відповідальності сторін, належності способів захисту тощо.
З огляду на складність питань про недійсність правочинів і з метою правильного та однакового застосування судами норм матеріального права Пленум ВСУ прийняв постанову «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9, в якій надав роз’яснення щодо застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними.
Як убачається з узагальнень, проведених судами апеляційної інстанції, розглядаючи справи про визнання правочинів недійсними, суди часто звертаються до роз’яснень, наданих ВСУ в цій постанові. Зазначені роз’яснення сприяли забезпеченню єдності судової практики під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними.
Разом з тим результати аналізу засвідчили, що в судовій практиці виникає й немало проблемних питань щодо застосування зазначеної постанови. Зокрема, є розбіжності в застосуванні деяких положень ЦК. Часто це, на думку судів, зумовлено неоднозначними роз’ясненнями ВСУ, суперечливістю деяких роз’яснень постанови Пленуму ВСУ №9 та постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7.
Крім того, суди звертають увагу на те, що після прийняття постанови Пленуму ВСУ №9 відбулися зміни в законодавстві, з’явилися нові формулювання, підходи та оціночні категорії в ЦК, у зв’язку із чим між ним та спеціальним законодавством виникають певні колізії стосовно недійсності правочинів, що призводить до неоднакового тлумачення і застосування судами законодавства в цій сфері.
Зазначені фактори стають причиною помилок, що їх допускають суди при розгляді спорів про визнання правочинів недійсними.
У зв’язку з наведеним метою аналізу є вивчення судової практики щодо застосування тих пунктів постанови Пленуму ВСУ №9, які, на думку судів, є спірними або неоднозначними і потребують удосконалення.
Повний текст аналізу читайте тут.
