Якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №2-3203/07.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
22 лютого 2017 року м.Київ №2-3203/07
Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Сімоненко В.М.,
суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Одесатурист», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Одесатурист», до Особи 9 про зобов’язання вчинити певні дії, визнання права власності та за зустрічним позовом Особи 9 до АТ «Одесатурист», правонаступником якого є ТОВ «Одесатурист», про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, за позовом ТОВ «Оздоровчий комплекс «Вікторія» до Особи 9, АТ «Одесатурист», правонаступником якого є ТОВ «Одесатурист», про визнання права власності, за заявою ТОВ «Оздоровчий комплекс «Вікторія» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1.06.2016,
ВСТАНОВИЛИ:
У травні 2006 року АТ «Одесатурист», правонаступником якого є ТОВ «Одесатурист», звернулось до суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих за Адресою 1, укладеного 20.01.2006 між АТ «Одесатурист» та Особою 9, у зв’язку з порушенням нотаріальної форми договору.
Особа 9 звернувся із зустрічним позовом про визнання зазначеного договору дійсним, визнання права власності на майно, яке було предметом договору, посилаючись на часткове виконання ним договору та ухилення позивача від нотаріального посвідчення цього договору.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 20.06.2006 позов АТ «Одесатурист» задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 9.02.2007 задоволено заяву Особи 9, зазначене рішення скасовано за нововиявленими обставинами та прийнято до розгляду позовну заяву особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору — ТОВ «Оздоровчий комплекс «Вікторія» про визнання права власності.
ТОВ «ОК «Вікторія» просило визнати недійсним договір купівлі-продажу будівель, розташованих за Адресою 1, укладений 20.01.2006 між АТ «Одесатурист» та Особою 9, посилаючись на те, що придбало зазначені приміщення в АТ «Одесатурист» на підставі договору купівлі-продажу від 10.11.2003, а тому на момент укладення спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.01.2006 було власником цих приміщень.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 23.02.2007 позов ТОВ «ОК «Вікторія» було задоволено, а позов АТ «Одесатурист» та зустрічний позов Особи 9 залишено без задоволення.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19.11.2015 за апеляційними скаргами Одеського приватного навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа першого ступеня з поглибленим вивченням іноземних мов — дошкільний навчальний заклад «Мрія», Одеської міської ради та департаменту комунальної власності Одеської міської ради рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ТОВ «ОК «Вікторія» скасовано, прийнято в цій частині нове рішення про відмову ТОВ «ОК «Вікторія» в позові.
Ухвалою ВСС від 1.06.2016 касаційну скаргу ТОВ «ОК «Вікторія» відхилено, рішення Апеляційного суду Одеської області від 19.11.2015 залишене без змін.
У поданій до ВСУ заяві про перегляд ухвали ВСС від 1.06.2016 ТОВ «ОК «Вікторія» просить про скасування рішення й ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пп.2, 4 ч.1 с.355 Цивільного процесуального кодексу підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме — ч.1 ст.292, ч.3 ст.297 цього кодексу; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема ст.47 Цивільного кодексу Української РСР, ст.12 закону «Про господарські товариства» та п.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підтвердження підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали ВСС від 4, 18, 19.12.2013, 1.04, 6.08.2014, 22, 2.04, 11.11 (дві ухвали), 30.12.2015, 20.01, 21 і 23.03.2016, в яких, на думку заявника, зазначені норми процесуального права застосовані неоднаково, та на правові висновки, викладені у рішеннях ВСУ від 22.02.2012 та у постановах ВСУ від 3.07.2013 (№6-61цс13), від 20.02.2007 (№5/113), від 30.09.2014 (№3-131гс14), від 30.03.2016 (№3-23гс16), від 13.04.2016 (№3-304гс16).
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «ОК «Вікторія» В.Бочкового, представника департаменту комунальної власності Одеської міської ради Д.Тарановського, представника НВК «Мрія» В.Луньову, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах ВСУ дійшли висновку, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
Згідно зі ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «ОК «Вікторія», суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу спірного майна, укладений 10.11.2003 між АТ «Одесатурист» та ТОВ «ОК «Вікторія», за своєю формою повністю відповідає вимогам чинних на час його укладення норм ЦК, у встановленому законом судовому порядку не оспорювався, недійсним або розірваним не визнавався, а тому ТОВ «ОК «Вікторія» є єдиним власником спірного майна з моменту його передачі відповідно до чинного на той час законодавства.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, поновив Одеській міській раді, департаменту комунальної власності Одеської міської ради та НВК «Мрія» строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції як пропущений з поважних причин, оскільки рішення суду прийнято щодо прав та обов’язків цих осіб, та з огляду на наявність в Одеської міської ради права власності на спірне майно, яке зареєстровано у 2014 році, відмовив у позові.
Надані заявником постанови ВСУ від 30.03, 13.04.2016, 30.09.2014, 20.02.2007, 3.07.2013 та рішення ВСУ від 22.02.2012 не можуть слугувати обґрунтуванням підстави для перегляду, передбаченої п.4 ч.1 ст.355 ЦПК, оскільки їх не можна вважати судовими рішеннями в подібних правовідносинах з огляду на відсутність тотожності предметів спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлення різних фактичних обставин.
Натомість в ухвалах ВСС, на які як на приклад неоднакового застосування судами норм процесуального права посилається заявник, зазначено, що з апеляційною скаргою на рішення суду не може звернутися особа, яка не брала участі у справі й про права та обов’язки якої суд першої інстанції не вирішував, а для органів місцевого самоврядування, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, річний строк є преклюзивним.
Отже, існує неоднакове застосування судами ч.1 ст.292, ч.3 ст.297 ЦПК.
Усуваючи розбіжності в застосуванні зазначених норм процесуального права, судові палати у цивільних та господарських справах ВСУ виходять з такого.
Відповідно до ст.6 конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що термін «розгляд справи судом, встановленим законом» у контексті ст.6 конвенції поширюється не тільки на правову основу самого існування «суду», а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
За своєю суттю термін «компетенція» означає сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов’язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством.
Відповідно до ст.26 закону «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції, апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди мм.Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.
Стаття 27 цього закону визначає, що апеляційний суд, зокрема, розглядає справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним законом.
Повноваження суду апеляційної інстанції — це сукупність його прав і обов’язків, пов’язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, які розглядаються в апеляційному порядку.
Зміст повноважень як складової компетенції апеляційного суду визначається у положеннях стст.291—322 ЦПК.
За своїм змістом зазначені повноваження суду є дискреційними (визначення поважності причин пропуску процесуальних строків) та чітко визначені законом як обов’язкова процесуальна поведінка суду або обов’язкове процесуально визначене судове рішення.
Згідно із ч.1 ст.292 ЦПК право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки.
Як установлено судом апеляційної інстанції, рішення про реєстрацію за територіальною громадою м.Одеси права власності на частину спірного майна було прийнято 31.07.2014, а право власності зареєстровано 21.10.2014.
Установлено також, що зa договором оренди, укладеним між департаментом комунальної власності Одеської міської ради, Одеською міською радою та НВК «Мрія», спірна будівля була передана останньому в строкове платне користування 26.09.2014.
Таким чином, на момент прийняття рішення у цій справі судом першої інстанції територіальна громада м.Одеси в особі Одеської міської ради, департамент комунальної власності Одеської міської ради та НВК «Мрія» не були учасниками у справі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у цій справі, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що право апеляційного оскарження судових рішень відповідно до положень ст.292 ЦПК належить особам, які брали участь у справі або іншим особам, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.297 ЦПК незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.
Зазначене положення закону поширюється на апеляційні скарги, подані з 14.01.2012, тобто з дати набрання чинності законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 №4176-VI, яким внесено відповідні зміни до ст.297 ЦПК.
Аналізуючи відповідність обставин справи та дій державних органів відповідно до конвенції, ЄСПЛ у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Також ЄСПЛ зазначив, що повноваження державних органів щодо перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, які не обмежено жодними часовими рамками, мають суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у ст.1 Першого протоколу до конвенції.
Положення ч.3 ст.297 ЦПК щодо обмеження органів державної влади та місцевого самоврядування в оскарженні судових рішень річним строком з моменту їх проголошення сприяють тому, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов’язків.
Поновлюючи строки апеляційного оскарження у справі, що є предметом перегляду, апеляційний суд не звернув уваги на те, що, за положеннями цієї норми, органи державної влади або місцевого самоврядування позбавлені права апеляційного оскарження судового рішення зі спливом річного строку з моменту його проголошення, однак мають право на захист прав іншим шляхом, і в цьому випадку апеляційний суд без урахування поважності причин пропуску строку зобов’язаний відмовити у відкритті провадження у справі.
Отже, поновлюючи строк апеляційного оскарження органам місцевого самоврядування, апеляційний суд вийшов за межі своєї компетенції, яка чітко визначена як певна процесуальна дія ч.3 ст.297 ЦПК.
Касаційний суд на зазначене уваги не звернув та помилково залишив рішення апеляційного суду без змін.
Отже, судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись пп.2, 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, ч.2 ст.3604 ЦПК, судові палати у цивільних та господарських справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛИ:
Заяву ТОВ «Оздоровчий комплекс «Вікторія» задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 19.11.2015 та ухвалу ВСС від 1.06.2016 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
