Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості за аліментами, суди не звернули уваги на те, що відповідач заперечує визначений державним виконавцем розмір своєї заборгованості.
Про це ідеться в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у №6-850св17.
Як зазначено у документі, відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості за аліментами, суди виходили із того, що аліменти на користь позивачки вже стягнуті рішенням суду та повторному стягненню не підлягають, а визначена державним виконавцем заборгованість за аліментами підлягає стягненню з відповідача у порядку, передбаченому законом «Про виконавче провадження».
Проте колегія суддів ВССУ не погодилась із такими висновками.
Згідно ст. 194 СК аліменти можуть бути стягнуті виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред’явленню такого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом аліменти не стягувалися у зв’язку з розшуком платника аліментів або у зв’язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до ст. 187 СК, може бути погашено за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст. 74 закону «Про виконавче провадження» і відповідно до ч. 7 цієї статті, суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір.
Таким чином при відсутності спору, заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.
Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості за аліментами, суди у порушення норм матеріального та процесуального права не звернули уваги на те, що відповідач заперечує визначений державним виконавцем розмір своєї заборгованості за аліментами, вказуючи, що державний виконавець неправильно обчислював розмір аліментів, які підлягали сплаті, не врахував додатково подані ним довідки про його заробітну плату та не врахував суми аліментів, які він добровільно сплачував шляхом поштових переказів.
Отже, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК суди не встановили та не визначились із тим, чи наявний між сторонами спір щодо розміру заборгованості за аліментами. Адже у залежності від встановлення таких юридично важливих обставин та оцінки доказів необхідно вирішити, чи є обраний позивачем спосіб судового захисту належним.
