Новий кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила більш сприятливі для учасників провадження. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №5-475кс(15)16.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
25 травня 2017 року м.Київ №5-475кс(15)16
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — судді-доповідача ПОШВИ Б.М.,
суддів: ВУС С.М., КАНИГІНОЇ Г.В., КОРОТКЕВИЧА М.Є., ШКОЛЯРОВА В.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого Особи 1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.06.2014 щодо нього,
УСТАНОВИЛА:
Вироком Голосіївського районного суду м.Києва від 10.10.2013 Особу 1 засуджено за ч.1 ст.375 Кримінального кодексу до покарання у вигляді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік і покладено на нього обов’язок, передбачений п.3 ч.1 ст.76 КК.
За вироком суду, Особу 1 визнано винуватим і засуджено за те, що він як Інформація 1 3.04.2009 постановив завідомо неправосудне рішення в цивільній справі за позовом Особи 2, Особи 3, Особи 4, Особи 5, Особи 6, Особи 7, Особи 8, Особи 9 та Особи 10 до Обухівської районної державної адміністрації та Київської обласної державної адміністрації про визнання недійсними їхніх рішень та зобов’язав першу розглянути і погодити, а другу — розглянути і затвердити проекти землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство», переведення цих земельних ділянок із категорії земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та передання земельних ділянок у власність позивачам.
У порядку виконання цього рішення суду Обухівська районна державна адміністрація та Київська обласна державна адміністрація видали відповідні розпорядження «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу у власність громадянам земельних ділянок», унаслідок чого було припинено право постійного користування земельною ділянкою ДП «Київське лісове господарство», а земельні ділянки площею по 0,99 га були передані кожному з позивачів для ведення особистого селянського господарства.
Апеляційний суд Київської області ухвалою від 23.06.2010 рішення Обухівського районного суду залишив без змін.
Судова палата у цивільних справах ВСУ ухвалою від 30.03.2011 скасувала зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направила на новий розгляд.
Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 17.08.2011 провадження у справі закрив на підставі п.1 ч.1 ст.205 Цивільного процесуального кодексу, оскільки справа не підлягала розгляду в суді в порядку цивільного судочинства.
17.11.2010 суддя Особа 1 постановив ще одне неправосудне рішення у цивільній справі Інформація 2 за позовом Особи 11 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки, розташовані за адресою: Інформація 3 та на території промвузла в м.Обухові Київської області. Цим рішенням було скасовано державну реєстрацію державних актів на право постійного користування зазначеними земельними ділянками Інформація 4 від 19.11.97; Інформація 5 від 9.04.98; Інформація 6 від 9.04.98; Інформація 7 від 20.10.97; Інформація 8 від 20.10.97.
Апеляційний суд Київської області ухвалою від 5.05.2011 рішення Обухівського районного суду Київської області від 17.11.2010 скасував і постановив нове рішення про відмову в задоволенні позову Особи 11 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки.
При ухваленні цього рішення суддя Особа 1 порушив виключну компетенцію органів місцевого самоврядування на здійснення права власності від імені Українського народу на землю у зв’язку з відсутністю рішень про передання земельних ділянок у власність, протиправно, на порушення вимог ст.213 ЦПК, ст.377 Цивільного кодексу та стст.120, 123, 152 Земельного кодексу, визнав право власності за Особою 11 на ці земельні ділянки в м.Обухові та незаконно, на порушення вимог стст.142—144 ЗК, скасував державну реєстрацію державних актів на право постійного користування попередніми користувачами.
Апеляційний суд м.Києва ухвалою від 14.01.2014 вирок щодо Особи 1 залишив без змін.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах ВСС ухвалою від 10.06.2014 вирок суду першої та ухвалу апеляційної інстанцій щодо Особи 1 залишила без змін.
20.11.2014 Судова палата у кримінальних справах ВСУ відмовила в задоволенні заяви засудженого Особи 1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 10.06.2014 щодо нього з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.445 Кримінального процесуального кодексу.
У заяві засуджений Особа 1 порушує питання про перегляд ВСУ ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 10.06.2014 на підставі п.2 ч.1 ст.445 КПК у зв’язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, передбаченої цим кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
На його думку, має місце неоднакове застосування норм, які містяться в чч.1 та 2 ст.32, ст.34 КПК, щодо визначення територіальної підсудності справ стосовно судді. Так, на час надходження кримінального провадження щодо Особи 1 до Голосіївського районного суду м.Києва останній працював суддею Обухівського районного суду Київської області й кримінальне провадження щодо нього відповідно до ч.1 ст.32 КПК до Обухівського районного суду Київської області не надходило, а було направлено до Голосіївського районного суду м.Києва. Це підтверджується ухвалою суду від 8.02.2013 та листом прокуратури Київської області, що свідчить про відсутність ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС про визначення підсудності кримінального провадження щодо нього. При цьому заявник зазначає, що порушення правил підсудності відповідно до п.6 ч.2 ст.412 КПК є безумовною підставою для скасування судових рішень. Просить скасувати рішення та направити справу на новий розгляду до суду касаційної інстанції для визначення підсудності.
Як приклад неоднакового правозастосування заявником надано копії ухвал ВСС від 10.04.2013, 13.02 та 11.03.2014, 24.03, 25.04, 15.11, 24.11, 29.11, і 6.12.2016 та копію постанови ВСУ від 21.01.2016.
Так, в ухвалі ВСС від 10.04.2013 суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про зміну підсудності, оскільки потреба в зміні підсудності кримінального провадження, в якому учасником або зацікавленою стороною є суддя, виникає лише в разі набуття ним статусу обвинуваченого або потерпілого. Наявність у судді іншого процесуального статусу чи його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.34 КПК не може бути підставою для зміни підсудності.
ВСС в ухвалі від 13.02.2014, відмовляючи у задоволенні клопотання, зазначив, що питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого вирішується за поданням апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого, але після надходження кримінального провадження до суду за правилами територіальної підсудності. Однак під час розгляду клопотання та доданих матеріалів не вбачається, що матеріали кримінального провадження перебувають у місцевому суді.
Касаційний суд, як убачається зі змісту ухвал ВСС від 11.03.2014, 24.03, 25.04, 24.11, 29.11.2015 та 6.12.2016, зазначив, що питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах різних апеляційних судів вирішується колегією суддів судової палати у кримінальних справах ВСС за поданням суду апеляційної інстанції, за клопотанням сторін чи потерпілого, але після надходження кримінального провадження до суду за правилами територіальної підсудності.
Що ж стосується ухвали ВСС від 15.11.2016, то суд касаційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника засудженого, дійшов висновку про те, що апеляційним судом не здійснено належної перевірки того, чи дотримався суд першої інстанції правил підсудності, а тому відповідно до п.6 ч.2 ст.412 КПК є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Крім того, у своїх твердженнях засуджений опирається на правову позицію ВСУ, викладену в постанові від 21.01.2016 у справі №5-249кс15, про те, що для уможливлення процедури оцінки ВСУ норми права на предмет неоднаковості правозастосування така норма має бути реально застосована судом касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку. Неоднаковість у застосуванні норми права нерозривно пов’язана з предметом правозастосування — однією й тією самою нормою (її положенням, приписом) одного і того самого закону.
Судова палата у кримінальних справах ВСУ заслухала суддю-доповідача, доводи захисника і засудженого про задоволення заяви та доповнення до неї з наведених у них обґрунтувань, пояснення прокурора про відсутність підстав для задоволення заяви, дослідила матеріали справи, обговорила доводи заяви та доповнень і дійшла висновку про таке.
Справа про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 10.06.2014 допущена до провадження ВСУ за заявою засудженого Особи 1, який посилається на п.2 ч.1 ст.445 КПК.
Відповідно до зазначеної норми кримінального процесуального закону підставою для перегляду ВСУ судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
Судова палата у кримінальних справах ВСУ хоча й погодилася з тим, що на стадії відкриття провадження заява була визнана прийнятною, проте процесуально позбавлена можливості переглянути оскаржуване рішення касаційної інстанції із зазначеної підстави та дати свій висновок з питання, порушеного в заяві, з огляду на таке.
Законом «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІІІ, який набрав чинності 28.03.2015, ч.1 ст.445 КПК була доповнена п.2, згідно з яким підставою для перегляду судових рішень ВСУ є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
Судова палата у кримінальних справах ВСУ вже неодноразово висловлювала свою правову позицію щодо неможливості перегляду судових рішень, постановлених до 28.03.2015, з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої КПК, тобто з підстави, визначеної п.2 ч.1 ст.445 КПК (рішення у справах від 17.12.2015 №5-205кс15, від 17.12.2015 №5-187кс15, від 17.12.2015 №5-112кс15, від 17.12.2015 №5-184кс15, від 17.12.2015 №5-125кс15, від 10.12.2015 №5-41кс15, від 17.12.2015 №5-55кс15, від 17.12.2015 №5-236кс15, від 24.12.2015 №5-126кс15).
Судова палата у кримінальних справах ВСУ наголошує, що новий кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила більш сприятливі для учасників кримінального провадження. Повернення процесу (процесуальних дій) неможливе. Це положення випливає з ч.1 ст.5 КПК, відповідно до якої процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Отже, п.2 ч.1 ст.445 КПК у редакції закону №192-VІІІ підлягає застосуванню з дати набрання цим законом чинності. Тобто предметом перегляду ВСУ із зазначеної підстави можуть бути лише ухвали суду касаційної інстанції, постановлені 28.03.2015 і пізніше.
Судова палата у кримінальних справах ВСУ зазначає, що на момент постановлення 10.06.2014 оскаржуваної ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС щодо Особи 1 ст.445 КПК не передбачала такої підстави для перегляду ВСУ судових рішень, що набрали законної сили, як неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, визначеної цим кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
Ураховуючи викладене, Судова палата у кримінальних справах ВСУ не вбачає відмінностей цієї справи від зазначених вище справ, а тому не знаходить підстав відступити від своєї правової позиції щодо неможливості перегляду судових рішень, постановлених до 28.03.2015, з підстави, передбаченої п.2 ч.1 ст.445 КПК.
За таких обставин Судова палата у кримінальних справах ВСУ дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви засудженого Особи 1.
Керуючись стст.453, 454, 456 КПК, Судова палата у кримінальних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Відмовити у задоволенні заяви засудженого Особи 1.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.445 КПК.
