Внуки спадкодавця за правом представлення виступають як безпосередні та самостійні спадкоємці його майна, а не як спадкоємці осіб, яких вони представляють. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №523/8165/15-ц.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
7 червня 2017 року м.Київ №523/8165/15-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — ЛЯЩЕНКО Н.П.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ОХРІМЧУК Л.І., СІМОНЕНКО В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до Особи 6 про визнання таким, що прийняв спадщину, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності на 1/2 частину будинку в порядку спадкування за законом, за заявою Особи 5 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2015 року Особа 5 звернувся до суду з позовом до Особи 6 про визнання таким, що прийняв спадщину, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності на 1/2 частину будинку в порядку спадкування за законом.
Особа 5 зазначав, що будинок за Адресою 1 належав його діду Особі 7.
У будинку позивач мешкав разом зі своєю матір’ю — Особою 8, Інформація 1, його мати Особа 8 та дід Особа 7 одночасно загинули в дорожньо-транспортній пригоді, у зв’язку із чим відкрилася спадщина на спірний будинок. На момент смерті матері та діда позивач мешкав у спірному будинку, тобто фактично прийняв спадщину після смерті діда за правом представлення шляхом вступу у володіння спадковим майном. Через малолітній вік спадкових прав він не оформлював, а лише у листопаді 2014 року дізнався, що його дядько Особа 6, не зазначивши інших спадкоємців, отримав свідоцтво про право власності на все спадкове майно.
Позивач просив визнати його таким, що прийняв спадщину після смерті діда Особи 7, який помер, Інформація 1, визнати свідоцтво про право на спадщину, видане 6.09.95 Особі 6 державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Левенець Т.Ф., у частині права власності на 1/2 частину будинку за Адресою 1 недійсним та визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину спірного будинку.
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 22.12.2015 у задоволенні позову Особи 5 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 1.03.2016 вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову Особи 5: встановлено факт прийняття Особою 5 спадщини після смерті діда Особи 7, який помер, Інформація 1; визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане Особі 6 державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Левенець Т.Ф. 6.09.95, в частині успадкування ним після смерті Особи 7 1/2 частини будинку за Адресою 2; визнано за Особою 5 у порядку спадкування за законом після смерті діда Особи 7 право власності на 1/2 частину спірного будинку, що складається із житлового будинку (літера «А»), житловою площею 35,44 м2, загальною площею 53,84 м2 із надвірними та господарськими спорудами, а саме — №1-5 огорожею, І—ІІ мощенням, розташованих на земельній ділянці площею 557 м2.
Ухвалою ВСС від 19.10.2016 касаційну скаргу Особи 6 задоволено, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.
У поданій до ВСУ заяві про перегляд судових рішень Особа 5 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ч.2 ст.529 Цивільного кодексу Української РСР.
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень Особа 5 посилається на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 17.07.2007 як суду касаційної інстанції на підставі закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ».
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно з ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на домоволодіння від 17.12.62 власником житлового будинку за Адресою 3 був Особа 7 — дід позивача та батько відповідача.
Інформація 1, мати позивача Особа 8 та дід позивача Особа 7 одночасно загинули в ДТП.
У зв’язку зі смертю Особи 7 відкрилася спадщина на належний йому спірний будинок. На час смерті спадкодавця були живими його дружина Особа 10, син Особа 6 (відповідач) та онук Особа 5 (син померлої доньки Особи 8, позивач).
На момент смерті матері та діда позивачу було 7 років. Батько позивача Особа 11 помер, Інформація 2. На час смерті батька позивачу було 13 років.
13.06.96 рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів №133/10 було встановлено опіку над неповнолітнім Особою 5, опікуном призначено його дядька (брата матері) — відповідача Особу 6.
Інформація 3, померла Особа 10. За життя вона не зверталася із заявою про прийняття спадщини після смерті її чоловіка Особи 7, у встановлений законом строк з відповідною заявою звернувся лише його син Особа 6, якому 6.09.95 державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право власності на усе спадкове майно після смерті Особи 7.
Дружина спадкодавця протягом 6 місяців заяви про відмову від спадщини, у тому числі на користь відповідача, не подавала, із заявою про видачу їй свідоцтва про право власності на частку у спільному подружньому майні не зверталася.
Поза межами 6-місячного строку, а саме — 2.06.95, від Особи 10 до нотаріальної контори надійшла заява, в якій вона повідомила нотаріуса про свою обізнаність стосовно відкриття спадщини після смерті Особи 7 щодо видачі свідоцтва про право власності відповідачу, а також про те, що вона на спадщину та на частку у спільному подружньому майні претензій не має.
Відмовляючи Особі 5 у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що, коли протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з них. Тобто особи, які померли в один день, а в цій справі — одночасно при ДТП, вважаються такими, що померли одночасно, а тому не залучаються до спадкування після смерті один одного. Оскільки дід та мати позивача померли в один день, то до Особи 5 не могло перейти і право на прийняття спадщини після діда (у порядку представлення).
Разом з тим в іншій справі з подібних правовідносин, судове рішення в якій надано заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд, на відміну від справи, яка переглядається, зробив висновок про те, що спадкоємець, який помирає одночасно зі спадкодавцем, не спадкує його майно, але діти цього спадкоємця (онуки спадкодавця) за правом представлення виступають як безпосередні та самостійні спадкоємці певної частини майна спадкодавця, якби він був живий на час відкриття спадщини.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції ч.2 ст.529 ЦК УРСР, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Відповідно до ч.2 ст.529 ЦК УРСР онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає серед живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Аналогічна норма міститься й в ч.1 ст.1266 Цивільного кодексу.
Спадкування за правом представлення — це спадкування за законом, яке передбачає появу в певних спадкоємців права на спадкування за умови смерті до відкриття спадщини того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем.
Таким чином, його власні спадкоємці ніби представляють у спадкових відносинах особу, яка б одержала права на спадкування, якби була живою на час відкриття спадщини.
Спадкування за правом представлення є різновидом спадкового правонаступництва та не залежить від спадкового правонаступництва між коморієнтами, оскільки спадкоємець, який помирає одночасно зі спадкодавцем, не спадкує його майно, але діти цього спадкоємця (внуки спадкодавця) за правом представлення виступають як безпосередні та самостійні спадкоємці майна спадкодавця, а не як спадкоємці тих осіб, яких вони представляють.
Застосування права представлення не може залежати від того, що особа, яку представляють, померла не раніше, а в один день зі спадкоємцем. Якщо презюмується, що дві особи померли одночасно, це унеможливлює перебування серед живих особи, яку представляють, на час відкриття спадщини.
Визначення спадкових прав коморієнтів стосовно один одного необхідне для розмежування обсягу спадщини і спадкоємців кожного з них, проте жодним чином не обмежує прав онука спадкувати після одного з коморієнтів замість іншого, який був би покликаний до спадкування в разі, якби був живим на час відкриття спадщини.
Отже, фразу «належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю» не потрібно розуміти як можливість особи, яку представляють, отримати право на прийняття спадщини, оскільки в такому випадку йшлося б про інший інститут — спадкову трансмісію.
Якби особа, яку представляють, була живою на час відкриття спадщини, то вона і була б спадкоємцем за законом, у даному ж випадку на її місце заступив спадкоємець за правом представлення, обсяг прав якого у праві представлення не залежить від фактичних прав особи, яка померла на час відкриття спадщини.
Отже, під спадкуванням за правом представлення розуміють особливий порядок закликання до спадкування спадкоємців за законом, коли одна особа у випадку смерті іншої особи, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини ніби заступає на її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини.
За викладених обставин у справі, яка переглядається ВСУ, суди першої та касаційної інстанцій неправильно застосували наведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для скасування рішення суду касаційної інстанції, ухваленого у цій справі.
Натомість суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право на спадщину виникло в позивача не у зв’язку з тим, що право на спадкове майно перейшло до його матері, а тому, що її немає серед живих на час відкриття спадщини після смерті діда позивача, тобто відповідно до правил ч.2 ст.529 ЦК УРСР.
За таких обставин відповідно до п.1 ч.1 ст.355 і чч.1 та 2 ст.3604 ЦПК ухвала ВСС від 19.10.2016 підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення Апеляційного суду Одеської області від 1.03.2016.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 5 задовольнити.
Ухвалу ВСС від 19.10.2016 скасувати, рішення Апеляційного суду Одеської області від 1.03.2016 залишити в силі.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
