Сам по собі факт відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
Про це зазначається у постанові Верховного Суду України від 13.09.2017.
Мати неповнолітнього позичила 19 тис. доларів США. Предметом забезпечення виступила квартира, яку позичальниця фактично передала у користування позикодавцю. Неповнолітній був позбавлений можливості проживати у цьому житлі. В інтересах неповнолітнього до суду звернулась міська прокуратура, яка зауважила, що передача квартири відбулась без дозволу органу опіки і піклування. Суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, визнав договір іпотеки недійсним. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив рішення попередніх інстанцій без змін.
ВСУ у постанові № 6-1414цс17 зазначив наступне. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Правочин, вчинений батьками стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, – звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.
