Право користування ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомості, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №334/2465/14-ц.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
1 листопада 2017 року м.Київ №334/2465/14-ц
Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — ЛЯЩЕНКО Н.П.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., СІМОНЕНКО В.М., ОХРІМЧУК Л.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до Особи 6 про виділення в натурі частини житлового будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою, за заявою Особи 6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.04.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2014 року Особа 5 звернулася до суду з позовом до Особи 6 про виділення в натурі частини житлового будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Особа 5 зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 8.06.79 їй на праві власності належить 21/50 частина житлового будинку за Адресою 1. Власником іншої частини будинку є відповідачка. Вказаний будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 598 м2. Між ними склався порядок користування будинком, відповідно до якого вона займає кімнати «1-4», «1-5», «2-2», «2-3» будинку літ. «А», житлову прибудову літ. «А 1-2», а також користується навісом літ. «И», погребом літ. «пг-1», зливною ямою №9, парканом №4, №7, водопровідним колодязем №8.
Відповідачка займає кімнати «1-1», «1-2», «1-3», «1-6», «1-7», «1-8», «1-9» будинку літ. «А», в її користуванні є сарай літ. «З», вбиральня літ. «Е», замощення «І», «ІІ», «ІІІ», зливна яма №6, водопровід №2, паркан №5. 24 жовтня 2012 року кімнату літ. «А», навіс літ. «И», погріб літ. «пг-1» було виділено в квартиру №2.
Позивачка просила виділити в натурі з майна, що перебуває у спільній частковій власності з відповідачкою 21/50 частину будинку та частину земельної ділянки, яка відповідає її частці у будинковолодінні.
У подальшому позивачка змінила свої вимоги та з урахуванням перерозподілу часток просила виділити їй у натурі 29/100 частин спірного житлового будинку, а відповідачці Особі 6 — 71/100 частину відповідно до варіанта розподілу зазначеного у висновку експерта від 3.03.2015, стягнути згідно із ст.377 ЦК з Особи 6 на її користь грошову компенсацію у розмірі 33400 грн. та визначити порядок користування спірною земельною ділянкою, виділивши їй у користування частину згідно з варіантом №3, зазначеним у висновку експерта.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 27.04.2015 позов Особи 5 задоволено: виділено Особі 5 у рахунок її частини в житловому будинку за Адресою 1 у житловому будинку літ. «А»: кімнату «2-2» площею 14,2 м2, кімнату «2-3» площею 19,1 м2, загальною площею 33,3 м2, надвірні споруди: погріб літ. «пг 1» під літ. «АN-2», навіс літ. «И», 1/2 частину замощення літ. «І», паркан №4, хвіртку №7, водопровідний колодязь №8, зливну яму №9, які відповідають фактично існуючому порядку користування та становлять 29/100 частин домоволодіння. Стягнуто з Особи 6 на користь Особи 5 грошову компенсацію в розмірі 33400 грн. Визначено порядок користування земельною ділянкою за Адресою 1 загальною площею 598 м2, виділено Особі 5 у користування земельну ділянку площею 251,16 м2, позначену як «S-2» (зелений маркер) на додатку №4 до висновку експертизи від 3.03.2015. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням цього ж суду від 22.10.2015 Особі 6 виділено в натурі в рахунок її частини в житловому будинку за Адресою 1: у житловому будинку: літ. «А» кімнати «1-3», «1-4», «1-5», «1-6», «1-7», загальною площею 49,2 м2; надвірні споруди — погріб літ. «пг» під літ. «А», прибудова літ. «а2», сходи до літ. «а2», тераса до літ. «а2», 1/2 частина замощення «1», замощення «11», замощення «111», водопровід «2», водомір №2, паркан №5, зливна яма №6, які відповідають фактично існуючому порядку користування та становлять 71/100 частину домоволодіння. Особі 6 виділено у користування земельну ділянку площею 346,84 м2, позначену як «S-1» (жовтий маркер) на додатку №4 до висновку експертизи від 3.03.2015.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 17.11.2015 вказані заочне та додаткове рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог Особи 5 про виділ в натурі 29/100 частини житлового будинку скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. У решті рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою ВСС від 11.04.2016 касаційну скаргу Особи 6 відхилено, рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
У поданій до ВСУ заяві про перегляд судових рішень Особа 6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої п.4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: стст.120, 125 Земельного кодексу та ст.377 Цивільного кодексу.
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень Особа 6 посилається на постанови ВСУ від 11.02.2015 та 13.04.2016.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення в зазначеній частині підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
За положенням п.4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно зі ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що Особі 5 на підставі договору купівлі-продажу від 8.06.79, посвідченого нотаріусом другої Запорізької державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №3723, на праві приватної власності належить 21/50 частка житлового будинку із надвірними будівлями, що розташовані на земельній ділянці площею 598 м2 за Адресою 1. ТОВ «Запорізьке МБТІ» право власності Особи 5 на 21/50 частину будинку зареєструвало 13.06.79 за №17239.
Власником 29/50 частин цього ж будинку на підставі договору дарування від 3.07.2008 є відповідачка Особа 6.
Рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради №22 від 13.07.59 за вказаним житловим будинком закріплено площу землекористування у розмірі 598 м2.
Згідно з висновком експертизи житловий будинок складається з двох відокремлених квартир: квартири №1, яка перебуває у користуванні Особи 6, та квартири №2, яка перебуває у користуванні Особи 5.
Скасовуючи рішення та додаткове рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог Особи 5 про виділення в натурі 29/100 частини житлового будинку та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що спорудження господарських будівель не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру часток у праві власності на будинок; при здійсненні перебудов житлового будинку вимоги про перерозподіл часток співвласників у праві спільної часткової власності із виділенням в натурі новостворених часток, про що відсутня згода кожного із співвласників, не підлягають задоволенню.
При цьому, залишаючи рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін в частині визначення порядку користування земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що такий порядок відповідає розміру часток співвласників у вартості будинку, господарських будівель і споруд на час виникнення права власності на них.
Надана Особі 6 постанова ВСУ від 13.04.2016 не може бути прикладом невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки у справі, за результатом розгляду якої її ухвалено, предметом спору було визнання недійсними рішень та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.
Разом з тим у постанові ВСУ від 11.02.2015 викладено правову позицію, згідно з якою за відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки слід застосовувати положення ч.4 ст.120 ЗК, за правилами якої особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення вказаної невідповідності, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Відповідно до ст.90 ЗК (в редакції, що діяла на момент укладення договору купівлі-продажу частини будинку) на землях міст при переході прав власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.
Частиною 1 ст.356 ЦК передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до стст.364, 367 ЦК кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст.183 цього кодексу.
Аналогічне положення закріплено в ч.3 ст.88 ЗК.
Частиною 1 цієї статті передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди — у судовому порядку.
Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні ст.88 ЗК при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.
За правилом ч.2 ст.120 ЗК, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у поперед-нього землекористувача.
Частина 4 ст.120 ЗК (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропор-ційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.
Аналіз змісту норм ст.120 ЗК дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об’єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. За цими нормами, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, за загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.120 ЗК, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
При цьому при застосуванні положень ст.120 ЗК у поєднанні з нормою ст.125 ЗК слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності.
Разом з тим відповідно до ч.1 ст.318 ЦК кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).
Отже, право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи(ч.5 ст.319 ЦК).
Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.
Проте суди першої та апеляційної інстанції на наведене належної уваги не звернули та, вирішуючи спір у частині вимог Особи 5 про визначення порядку користування спірною земельною ділянкою, не встановили фактів, які підлягають з’ясуванню у справі, зокрема наявність між попередніми співвласниками будинку угоди про порядок користування спірною земельною ділянкою, порядок користування земельною ділянкою з моменту набуття сторонами прав на земельну ділянку та наявність чи відсутність згоди обох сторін на такий порядок.
Поза увагою суду залишився й той факт, що частки кожного з співвласників нерухомого майна в натурі не виділялись. При цьому судами узагалі не вказано межі земельних ділянок, якими сторони мають користуватися.
Відсутність у ВСУ процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК.
Керуючись п.4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, ч.1, пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 6 задовольнити.
Ухвалу ВСС від 11.04.2016, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17.11.2015, заочне рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 27.04.2015 та додаткове рішення цього ж суду від 22.10.2015 в частині вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
