У продовження теми реформи адвокатури в Україні пропонуємо розглянути ще низку дуже важливих змін, з якими швидше за все доведеться зіткнутись адвокатській спільноті.
Нагадаємо, що президент України на початку вересня зареєстрував в парламенті проект закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №9055. Цей документ викликав доволі різку оцінку в професійній сфері, і не безпідставно, як показав його аналіз.
Що пропонує закон?
Перш за все, змінюються вимоги до осіб, які зможуть стати адвокатами, розширюються права адвокатів. Зокрема, їм надається право ідентифікованого доступу до державних реєстрів. Загалом така ініціатива є правильною, але з метою забезпечення чіткості у законі необхідно вичерпно передбачити доступ до яких саме державних реєстрів отримають адвокати. Оскільки наразі такої конкретики немає.
Закон врегульовує порядок здійснення адвокатами інших видів діяльності – їхня робота на підприємствах чи в органах державної влади, органах місцевого самоврядування на умовах трудових договорів. Розширюється і перелік дисциплінарних стягнень, які можуть застосувати до адвокатів. Передбачено, що під час розгляду справ у судах адвокат має право одягнути мантію з нагрудним знаком.
Важливо зауважити, що президентська ініціатива пропонує змінити і систему органів адвокатського самоврядування. Саме це ноу-хау викликало найбільше дискусій.
Так, замість Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури мають бути створені Вища кваліфікаційна та Вища дисциплінарна комісія адвокатури. Встановлюються строки, протягом яких обиратимуться нові органи адвокатського самоврядування. Наслідок такого рішення – дострокове припинення повноважень, сформованих відповідно до чинного Закону органів адвокатського самоврядування.
Врегульовується і питання плати за складання кваліфікаційного іспиту, а також розмірів щорічних внесків адвокатів на фінансування органів адвокатського самоврядування.
Для багатьох всі ці нововведення виявились незрозумілими, адже ніхто так і дав однозначної та логічної відповіді – навіщо сьогодні перекроювати всю систему і які реформаторські переваги будуть від цього?
Про недоліки
Питання адвокатського самоврядування – не єдина «біла пляма» в законі № 9055.
Так, відповідно до запропонованих змін стажем дворічної роботи за спеціальністю, який необхідно мати, щоб стати адвокатом, вважатиметься стаж роботи особи як стажера адвоката та (або) на посаді судді, прокурора. Такі зміни суттєво обмежать доступ осіб, які здобули вищу юридичну освіту і протягом тривалого часу здійснювали представництво фізичних чи юридичних осіб у судах, надавали їм правові консультації та юридичну допомогу до професії адвоката. Ба більше, у проекті закону передбачено, що адвокат може мати помічників, однак дворічний стаж на посаді помічника не вважатиметься достатнім для того, щоб бути допущеним до здачі кваліфікаційного іспиту.
Також відповідно до ч.12 ст. 9 законопроекту особа, яка склала кваліфікаційний іспит з негативним результатом, може оскаржити таке рішення до апеляційної палати Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури лише з підстав суттєвого порушення процедури, яке могло вплинути на об’єктивний результат іспиту.
Встановлення лише однієї підстави для оскарження рішення, по-перше, є обмеженням права особи на захист, а по-друге, формулювання «суттєве порушення процедури» є оціночним і невизначеним. На практиці це може спричинити до зловживань і корупційних ризиків.
Цікаво й те, що у ст. 23 пропонується передбачити, що адвокатською таємницею є інформація, яка стосується надання правничої допомоги. Зокрема така, яка стала відома адвокату до звернення клієнта за правничою допомогою, якщо розкриття такої інформації може, на думку адвоката, зашкодити інтересам клієнта.
Переконаний, питання відомостей, які складають адвокатську таємницю, мають бути чітко визначені в законі. Натомість, запропоноване формулювання дозволятиме адвокату самостійно вирішувати, які дані вважатимуться адвокатською таємницею, а які ні.
Зауваження викликає також ч.3 ст. 24 законопроекту, яка регулює порядок здійснення обшуку чи огляду в житлі, іншому володінні адвоката. Передбачено, що під час здійснення таких слідчих дій має бути присутній представник ради адвокатів регіону.
Для забезпечення його участі службова особа, яка проводитиме відповідну слідчу дію, завчасно та у розумні строки повідомляє про це раду адвокатів регіону за місцем проведення процесуальної дії. Формулювання «завчасно та у розумні строки» є невизначеним і може спричинити до зловживань, коли раду регіонів повідомлятимуть про обшук в офісі адвоката за декілька годин до початку слідчої дії.
Хіба не доцільніше у самому проекті встановити чіткий строк, за який необхідно повідомити раду адвокатів регіону, щоб вона могла своєчасно забезпечити явку свого представника?
У проекті закону також передбачено, що адвокат, який уклав трудовий договір з особою, яка не є адвокатським бюро або об’єднанням, або ж з органами державної влади та місцевого самоврядування, не має права здійснювати адвокатську діяльність і зобов’язаний зупинити її. Однак, такий адвокат і надалі матиме право представляти свого роботодавця в суді, користуватися в межах діяльності за таким договором професійними правами та гарантіями адвоката. Такі положення не узгоджуються із суттю поняття «зупинення адвокатської діяльності».
Логічно, якщо особа подала заяву про її зупинення, то після цього вона не може представляти інших осіб у судах як адвокат і користуватися правами та гарантіями, які передбачені для адвокатів.
Про дискримінацію та ризики
Як відомо, всі адвокати зобов’язані сплачувати щорічний внесок на фінансування органів адвокатського самоврядування. Разом з тим, дискримінаційним в законі є те, що для тих, хто уклав трудовий договір з собою, яка не є адвокатським бюро або об’єднанням, його розмір зменшується на 50 %, а ті, хто уклав трудовий договір з органами державної влади чи місцевого самоврядування – цілковито звільняються від його сплати. Таким чином, розмір щорічного внеску не буде однаковий для всіх адвокатів.
Не менш суперечливою є і ст. 36, де передбачено, що дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на здійснення адвокатської діяльності може застосовуватись у разі, зокрема, істотного порушення правил адвокатської етики та/або норм Закону. А у ст. 37 встановлено, що «право на здійснення адвокатської діяльності припиняється шляхом анулювання свідоцтва у разі, зокрема, систематичного порушення Правил адвокатської етики та/або норм закону, що підриває авторитет адвокатуру».
Формулювання «істотне» чи «систематичне порушення» є нечіткими і допускатимуть неоднакові застосування. Викликає зауваження і ст. 55 проекту закону. У ній йдеться, що у конференції адвокатів регіону мають право брати участь усі адвокати, адреса основного робочого місця яких знаходиться у відповідному регіоні. Така конференція вважатиметься повноважною, якщо для участі в ній зареєструвались: 10 % адвокатів регіону – для регіонів з кількістю адвокатів 3 тис. і більше; 12 % адвокатів – для регіонів із кількістю адвокатів 2 до 3 тис.; 15 % адвокатів регіонів – для регіонів із кількістю адвокатів менше 2 тис.
Керуючись такими нормами, можна провести одразу ж декілька повноважених конференцій, які ухвалять протилежні за своєю суттю рішення. Оскільки кворум, наприклад, у 10% адвокатів регіону, є невеликим. Зважаючи на надзвичайно важливі функцій конференцій адвокатів регіонів (обрання членів ради адвокатів регіонів, делегатів на з’їзд адвокатів України, представників до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатуру та Вищої дисциплінарної комісії адвокатури та прийняття рішення про звільнення їх з посад) ризики проведення декількох повноважених конференцій мають бути мінімальними.
Таким чином, президентський законопроект хоч і визначений як невідкладний до розгляду, однак потребує суттєвого доопрацювання. Адже наразі вся ця реформа адвокатури аж ніяк не полегшує і не покращує нікому життя.
Джерело: “Резонанс”
