З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства про судові витрати в адміністративних справах (справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору), необхідно керуватися Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі – Закон «Про судовий збір»), а також іншими нормативно-правовими актами України.
У частині 1 статті 1 Закону «Про судовий збір» подано визначення судового збору.
Судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір входить до складу судових витрат.
Судові витрати – це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв’язку з розглядом справи та вирішенням, а у випадках звільнення від сплати цих осіб – це витрати держави, які вона несе у зв’язку з вирішенням конкретної справи.
Законом «Про судовий збір» встановлено ставку судового збору (п.5 ч. 3 ст. 4) в 1-му розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 1 січня календарного року, у якому відповідна скарга подається до суду) за подання апеляційної скарги на ухвалу до адміністративного суду.
Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України (ч. 1, 2 статті 9 Закону «Про судовий збір»).
Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, зокрема й з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу (відповідно до частини 1 статті 6 Закону «Про судовий збір»).
Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі – Інструкція), якою встановлено загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, а також встановлено вимоги щодо заповнення розрахункових документів.
Відповідно до Інструкції платіжне доручення оформлюється платником за формою згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів. Так, одним із реквізитів платіжного доручення є «Призначення платежу». Реквізит «Призначення платежу» платник заповнює так, щоб надати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».
У платіжному дорученні, який є документом про сплату судового збору, в розділі «Призначення платежу» мають бути зазначені відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.
Необхідними реквізитами ідентифікації позовної заяви (заяви, скарги) або апеляційної скарги є номер справи, у межах якої подається відповідна апеляційна скарга та дата ухвали суду, яка оскаржується. Згідно з частиною 5 статті 296 КАС України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Проте є випадки, коли сторони за подання апеляційної скарги використовують квитанції про сплату судового збору, що був сплачений попередньо, ще за довго до винесення рішення (навіть за кілька місяців); у квитанції не видно реквізитів, що перешкоджає перевірці зарахування судового збору. Також досить часто судовий збір помилково сплачують на інші рахунки.
Однак сплачений судовий збір, що передує даті винесення оскаржуваного судового рішення, не може вважатися належним доказом сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Відповідно Кодексу адміністративного судочинства України та частин 1, 2 статті 9 Закону «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв, скарг, клопотань перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
За приписами статті 72 КАС України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями статті 74 КАС України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення (стаття 76 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, квитанція про сплату судового збору за подання апеляційної скарги має містити інформацію про номер справи, у межах якої подається відповідна скарга, та дату прийняття судового акта, що оскаржується, у іншому випадку квитанція не є належним доказом сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі і не може вважатися належним доказом сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу.
Правові позиції викладені в ухвалах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №922/496/17 та (ВС/КГС №905/1057/18 від 16.01.2019).
Джерело: Рада Адвокатів Київської області
