Починаючи з 01.01.2020 р. держоргани будуть позбавлені можливості самостійно представляти свої інтереси в судах, а посадові особи, які наразі здійснюють представництво на підставі довіреності, будуть позбавлені таких повноважень. За доступ до правосуддя держоргану (в розумінні його представництва в суді) сьогодні безпосередньо відповідають працівники юрслужб, місію яких необхідно переосмислити саме зараз, з огляду на неминучий наступ монополії адвокатури. Адже відповідно до Конституції України, представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах здійснюватиметься виключно прокурором або адвокатами, а штатні юристи втратять свої повноваження на представництво, за винятком малозначних справ та випадків самопредставництва юридичної особи.
Яка ситуація з коштами?
Представництво інтересів держоргану в суді завжди було і залишається болючою темою. Нерідко працівники юрслужб держорганів власним коштом сплачують судовий збір, копіюють та відправляють поштою документи, дістаються до суду.
Проблема з фінансуванням представництва держоргану в суді виникла не сьогодні й не вчора. Як це наразі працює? Як правило, Мінфін погоджує ті бюджетні запити держорганів, які вказують на конкретну суму. Це просто зробити, якщо маєш справу з визначеною кількістю працівників та орієнтовною схемою посадових окладів. Коли справа доходить до витрат на представництво в суді, то юрслужба і бухгалтерія держоргану перебувають у стані ступору — юристи об’єктивно не можуть передбачити кількість судових справ на майбутній рік, а бухгалтери не знають, що писати на Мінфін. Виходять з цього становища просто — пишуть абстрактну суму, з якої Мінфін у кращому випадку погоджує половину (за необґрунтованості).
Бюджет держоргану на рік не «гумовий», він не передбачає окремої статті витрат на представництво інтересів у суді, а отже, на питання — «Де взяти кошти на судовий збір?», «Хто заплатить за поштові відправлення?», «Як доїхати до суду, який знаходиться в іншому місті/області?» — бухгалтерія має відповідати коштами фонду економії оплати праці (якщо є такі).
Тепер уявіть собі, який колапс очікує систему з 01.01.2020 р., коли потрібно буде оплачувати кожен «процесуальний» рух адвоката, а їх кількість неможливо буде заздалегідь передбачити? За найскромнішими підрахунками, тільки до Мін’юсту та дотичних до нього установ щорічно надходить близько 13 тис. судових справ. Якщо провести аналогію з середньою сумою оплати послуг адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу, то для представництва інтересів у такій кількості справ необхідний бюджет щонайменше у 40 млн грн!
В Україні лише на центральному рівні: КМУ (підпорядковано 13 органів), 19 Міністерств (сумарно підпорядковано 37 органів), 24 служби, 14 агентств, 4 інспекції, 7 ЦОВВ зі спеціальним статусом, 4 колегіальні органи, 3 інших ЦОВВ та 27 обласних державних адміністрацій. Якщо говорити про місцевий рівень, то це сотні ОТГ, райдержадміністрації та територіальні представництва органів державної влади, міські та районні ради. Загальна кількість вищевказаних юридичних осіб сягатиме кількох тисяч, кожна з яких потребуватиме юридичних послуг щодо представництва інтересів у суді саме від адвоката.
Які можливі наслідки?
Припустимо, що 60‑70% працівників юрслужби держоргану будуть змушені шукати нову роботу — залишиться лише та кількість працівників, якої буде достатньо для виконання базових функцій правової роботи (правової експертизи проєктів актів держоргану та супроводу договірної роботи). Немає коштів — немає адвоката. Є кошти, але немає порядку їх використання на закупівлю послуг — немає адвоката. Це означає, що держорган може залишитися без представництва в суді, що може мати катастрофічні наслідки для людей, оскільки діяльність держорганів зачіпає майже всі сфери суспільного життя.
Варіанти вирішення проблеми, або «домашнє завдання» для нової влади на осінь
- Скасування конституційних змін та повернення до status-quo.
Банально, але це працюватиме. Скасувавши «монополію адвокатури» на представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування, штатні юристи продовжать виконувати свої функції щодо представництва в суді.
Головний виконавець: третина нардепів або Президент мають внести відповідний законопроєкт, попередньо отримавши висновок Конституційного Суду України щодо відповідності законопроєкту вимогам ст. 157, 158 Конституції.
Ризики: основна перепона цього варіанта — час. Очевидно, що потрібно встигнути до 2020 р. Однак процедура внесення змін до Конституції України є складною та потребує низки погоджень, експертиз та консультацій. Водночас існує інше питання: чи вистачить новому скликанню парламентарів політичної волі ухвалювати законопроєкт про внесення змін до Конституції щодо одного достатньо вузького питання, з перспективою очікувати наступної сесії для ухвалення законопроєкту більшого масштабу?
- Внесення змін до Законів України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про державну службу», «Про запобігання корупції» та надання держслужбовцям права займатися адвокатською діяльністю з певними обмеженнями (спрощення доступу до професії).
Фактично, буде створено ситуацію, коли в органах державної влади працюватимуть адвокати «in house». Щодо обмежень, то вони не зможуть представляти інших осіб як адвокати (виключно інтереси держоргану) та брати участь в адвокатському самоврядуванні. Інше питання — це розробка порядку отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю для державних службовців.
Головний виконавець: суб’єкт законодавчої ініціативи.
Ризики: головний можливий ризик — спротив адвокатської спільноти. Прийняттю такого законопроєкту до розгляду передують консультації з Національною асоціацією адвокатів України, яка підтримує монополію та доволі консервативно ставиться до питання спрощення доступу до професії адвоката.
- Розробка порядку закупівель адвокатських послуг для представництва інтересів органів державної влади та органів місцевого самоврядування в суді.
Цей спосіб найскладніший та найболючіший. Якщо це будуть тендерні процедури, то втрачатиметься дорогоцінний час, оскільки нерідко відзив на позов чи складання іншого процесуального документа потрібно зробити «на вчора». Якщо такі закупівлі будуть проводитися на пряму і без тендеру, то це широке поле для корупції. В цій ситуації важко обрати найкращий з гірших варіантів.
Головний виконавець: Кабінет Міністрів України.
Ризики: Абсолютна неготовність бюджетів держорганів до монополії адвокатури. У доведених Мінфіном орієнтовних граничних обсягах видатків загального фонду державного бюджету на 2020 р. за відповідними бюджетними програмами кошти для закупівлі адвокатських послуг не передбачені. Однак Рада адвокатів України вже звернулася до Мінфіну щодо подальшого планування витрат з державного та місцевого бюджетів на 2020 р. на представництво місцевої влади та держорганів у судах і закладення орієнтовних розмірів гонорарів та погодинної оплати адвокатських послуг у бюджетних запитах.
Навіть якщо кошти знайдуться, невирішеним залишається питання про те, як залучити адвоката до представництва в суді. Це буде постійний контракт чи закупівля окремої послуги? Кожен варіант має свої ризики та переваги. Постійний контракт — це високий рівень залежності держоргану від адвокатської фірми. Відповідальність адвокатів існує тільки в межах контракту (а не дисциплінарна), можливі корупційні чинники («своя» фірма — тіньові домовленості тощо). До переваг можна віднести якість та професійність представництва.
Закупівля окремої послуги містить ризик провалу тендерної процедури (ніхто не подасть заявку на участь у тендері, ціновий чинник тощо). Не закупили послугу — держорган залишився без представництва в суді. Однак такий варіант дешевший, ніж постійний контракт, а закупівля є прозорою та підзвітною.
Прогнозуємо, що з січня 2020 р. держоргани отримають хвилю позовів, з якими нікому буде боротися. Фактично, вони будуть позбавлені доступу до правосуддя як неодмінного елемента права на справедливий суд. Все це означає, що часу майже не залишилося. Потрібно вже зараз об’єднати зусилля та прийняти рішення!
