Суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом (чинним на момент обрання судді) та надає право для призначення на посаду судді.
Відповідний висновок міститься у постанові КАС ВС від 3 липня 2019 року № 9901/140/19.
Ознайомитися з повним текстом постанови можна у Verdictum.
Особа звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому, з урахуванням доповнення до позовної заяви, просила:
– визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя про відмову у звільненні судді з посади у відставку;
– зобов’язати відповідача повторно розглянути її заяву про звільнення з посади судді у відставку з урахуванням висновків суду.
Позов мотивовано тим, що відповідно до ст. 137 Закону № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів”, суддя має необхідний стаж роботи, який дає її право на відставку.
Відповідно до вищезазначеним Закону за суддями, призначеними чи обраними на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігається визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Верховний Суд позов задовольнив та визначив, що оскаржуване рішення ВРП є протиправним та підлягає скасуванню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що на час призначення особи суддею питання визначення стажу, який дає право на відставку судді, регулювалося ч. 4 ст. 43 Закону № 2862-XII та Указом № 584/95, які встановлювали виключний перелік посад, робота на яких підлягала зарахуванню до стажу, що дає право на відставку судді.
Як свідчать матеріали справи, на час розгляду заяви судді про відставку, остання мала 18 років 9 місяців 25 днів стажу роботи з урахуванням половини строку навчання у вищому навчальному закладі (2 роки 6 місяців 22 дні).
Водночас, позивач просив ВРП зарахувати до стажу, що дає право на відставку судді, 3 роки стажу роботи, вимога щодо якого надавала право для призначення на посаду судді.
Однак оскільки робота на посаді адвоката, на день обрання особи суддею, не визначалася як стаж, що дає право на відставку, Вища рада правосуддя дійшла висновку про відсутність у неї стажу, необхідного для звільнення судді у відставку.
Разом з цим, суд звертає увагу, що відповідно до Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Водночас, ч. 1 ст. 7 Закону № 2862-XII, яка була чинною на час обрання позивача на посаду судді, визначалось, що суддею міг бути громадянин України, який мав стаж роботи в галузі права не менш як три роки.
З огляду на зазначене, право на зарахування стажу роботи в галузі права три роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом № 2862-XII на день їх обрання.
З цього питання також висловлювалася Велика Палата, яка зазначила, що внесенні до ст. 137 Закону № 1402-VIII зміни дозволили зараховувати стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивача на посаду судді (постанова від 30 травня 2019 року у справі № 11-1481заі18 ).
Аналогічний висновок зазначено у спільному листі “Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді” голови ВРП І. Бенедисюка, в. о. голови ВС Б. Львова, голови ВККС С. Козьякова, в. о. голови Ради суддів України А. Жука, голови ДСА З. Холоднюка, ректора Національної школи суддів України М. Оніщука, адресованого апеляційним та місцевим судам.
