Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів є чи не найважливішою стадією процесу, оскільки рішення суду без його примусового виконання втрачає сенс, а сподіватися на добровільне його виконання боржником у наших реаліях не доводиться. Водночас законодавство України, що регулює правовідносини на стадії примусового виконання судових рішень, не є досконалим та має прогалини, що призводить до витрачання фахівцями безлічі часу для того, щоб вирішити ту чи іншу ситуацію, а якщо вдається знайти вихід з лабіринту правових проблем, переймаються, чи є він правильним та чи не буде логіка суду в даній ситуації інакшою.
Однією з таких проблем є непоодинокі випадки, коли під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії шляхом винесення постанови про арешт або опис та арешт майна (коштів) боржника, проте після закінчення виконавчого провадження, всупереч вимогам ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (далі — Закон), цей арешт не знімається. При цьому з моменту закінчення виконавчого провадження може минути не один рік, стягувач буде позбавлений можливості повторно звернутись до виконавчої служби, оскільки строк пред’явлення виконавчого документа до виконання минув, виконавче провадження може бути знищене у зв’язку з закінченням строку його зберігання, а боржник втратить статус боржника, проте арешт з його майна (коштів) знятий не буде.
Тож спробуємо розібратись, як вийти з ситуації, коли виконавче провадження закінчене, проте особа й надалі не може вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, оскільки з нього не знято арешт.
Насамперед слід відзначити, що будь-які звернення як в усній, так і в письмовій формі до державного виконавця або керівника відповідної виконавчої служби з вимогами припинити порушення права шляхом зняття арешту з майна (коштів), як правило, залишаються поза увагою державних службовців, тому особа, чиє право порушене, мусить шукати його захисту в судовому порядку.
Серед труднощів, які має подолати особа при зверненні до суду, можна відмітити: 1) визначення юрисдикції, до якої належить розгляд даної категорії справ; 2) визначення, з яким документом звертатись до суду та кого залучати відповідачем або зацікавленою особою.
Звернувшись за допомогою до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі — Реєстр), бачимо, що у цій категорії справ особи звертаються як до цивільного або господарського, так і до адміністративного суду, і часто суди в однакових ситуаціях виносять суперечливі рішення. Для прикладу уважно дослідимо постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2018 р. у справі №425/1341/17, де особа-боржник звернулась до суду з позовом до Державної виконавчої служби про зняття арешту з майна. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та зняття арешту з майна боржника, оскільки рішення, під час виконання якого було накладено арешт на майно позивача, не виконане. У цій справі слід звернути увагу на три ключові моменти: особа, яка звернулась до суду, мала статус боржника у виконавчому провадженні; особа звернулась до суду з позовною заявою; справу розглянуто по суті.
Для порівняння візьмемо постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.06.2020 р. у справі №201/10187/18, де особа (боржник) звернулась до суду з позовом до відділу Державної виконавчої служби про зняття арешту з майна, однак, на відміну від вище вказаної позиції, у цій справі суди усіх інстанцій у відкритті провадження відмовили, оскільки позивач є боржником у виконавчому провадженні, а спір не пов’язаний з належністю майна, на яке накладено арешт. Крім того, арешт на майно позивача накладено з метою забезпечення виконання рішення суду, тому він не може виступати позивачем у даній справі, і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Порівнюючи вказані постанови Верховного Суду, легко зрозуміти, що особи звернулися до суду з однакових підстав, проте в одному випадку суд відкрив провадження у справі та розглянув її по суті, а в іншому відмовив у відкритті провадження.
Справа в тому, що ч. 1 ст. 59 Закону передбачено: особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. Тобто мається на увазі особа, яка не є стороною виконавчого провадження — саме вона має можливість звернутися до цивільного суду з позовною заявою про зняття арешту зі свого майна. У випадку ж, коли особа мала статус боржника у виконавчому провадженні, їй слід звертатись до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця в порядку, передбаченому розділом X Закону та відповідними розділами Цивільного процесуального кодексу (далі — ЦПК України) або Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України). Нерідко особа, чиє право порушене, або її представник не відрізняють особу, відмінну від боржника, на майно якої з певних причин у межах виконавчого провадження накладено арешт, від боржника, що в результаті призводить до неправильного обрання способу захисту порушеного права.
У зв’язку з цим спробуємо сформулювати алгоритм дій, якого має дотримуватись боржник, на майно (кошти) якого накладено арешт у межах виконавчого провадження, який не знято після його закінчення:
1. Необхідно звернутись із запитом до Державної виконавчої служби стосовно надання інформації щодо наявності відкритих або закінчених виконавчих проваджень.
2. На підставі отриманої інформації скласти клопотання до державного виконавця або керівника відділу Державної виконавчої служби з вимогою зняти існуючі поза межами будь-якого виконавчого провадження арешти, накладені на майно (кошти).
3. У межах 10‑денного строку з моменту отримання Державною виконавчою службою вказаного клопотання звернутись до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця та просити зобов’язати державного виконавця зняти арешт з майна.
Про ефективність вказаної послідовності дій свідчить судова практика. Так, у постанові від 20.06.2018 р. Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №210/1072/15‑ц йде мова про боржника, який звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в результаті чого останнього зобов’язано провести виконавчі дії по зняттю арештів з нерухомого майна та грошових коштів.
Та на мою думку, такий спосіб захисту порушеного права у даних правовідносинах не є досконалим, оскільки, по‑перше, не до кінця зрозуміло, які повноваження має державний виконавець на скасування арештів за межами будь-якого виконавчого провадження; по‑друге, після закінчення виконавчого провадження особа-боржник втрачає статус боржника; по‑третє, ст. 447 розділу VII ЦПК України та аналогічною нормою ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) виконавця виключно під час виконання судового рішення, а в нашому випадку після закінчення виконавчого провадження судове рішення не виконується.
Разом з тим, є інший шлях вирішення такої ситуації — слід звернутись із заявою до Державної виконавчої служби з вимогою зняти арешт з майна, а після цього звернутись до адміністративного суду з позовною заявою, у якій просити зобов’язати орган Державної виконавчої служби зняти арешт з нерухомого майна позивача. При цьому, на відміну від цивільного та господарського судів, у адміністративному провадженні в якості відповідача слід залучити саме відповідний відділ Державної виконавчої служби.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.03.2020 р. дійшов висновку, що незняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу Державної виконавчої служби, і порушене право підлягає захисту шляхом зобов’язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Однак нерідко трапляється, що адміністративні суди взагалі відмовляють у відкритті провадження у цій категорії справ, посилаючись на те, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів Державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Підводячи підсумок, слід сказати, що наразі існує два способи захисту порушеного права особи, яка мала статус боржника у виконавчому провадженні, а після його закінчення арешт з її майна не знято. Перший — звернутись зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ. Другий — звернутись до адміністративного суду з позовною заявою про зобов’язання вчинити дії з вимогою зобов’язати відповідний орган Державної виконавчої служби зняти арешт з майна. Крім того, слід відрізняти особу, яка мала статус боржника у виконавчому провадженні, від особи, відмінної від боржника, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні. Такій особі слід звертатись до цивільного суду з позовною заявою про визнання права власності та зняття арешту з майна.
Автор: Віктор Калічак
