Законотворці продовжують розв’язувати руки органам слідства та спрощувати процедури, пов’язані зі здійсненням досудового розслідування. Після внесення деяких поправок Верховна Рада прийняла закон, що дозволить заочно засуджувати певну категорію громадян. Проаналізуємо, які ризики містять нововведення.
Інтерпол? Ні, не чули
Безстрокові зміни, які містить щойно підписаний Президентом закон «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення окремих положень у зв᾽язку із здійсненням спеціального досудового розслідування» від 27.04.2021 №1422-IX, стосуються процедури спеціального досудового розслідування, а також судового розгляду in absentia, тобто за відсутності особи. Зі слів Генерального прокурора Ірини Венедиктової, прийнятий закон дозволить «дотягнутися» до підозрюваних у злочинах, скоєних за часів подій на майдані та проти інтересів України, які переховуються в Росії або на тимчасово окупованих територіях.
Дотепер органам слідства був доступний єдиний спосіб оголошення особи у міжнародний розшук — це офіційне звернення до Інтерполу. Для того щоб провести певні процедури, як, наприклад обрання запобіжного заходу без участі особи, органам слідства обов’язково потрібно довести слідчому судді факт оголошення особи у міжнародний розшук. Таким доказом слідчі судді можуть уважати «червону картку», виставлену Інтерполом відносно особи. Проте Інтерпол своєю чергою фільтрує звернення на предмет ознак політичного переслідування. Й у разі отримання попередження з доказами того, що справа відносно особи має політичний характер, ніякої «червоної картки» не буде.
Але після того, як зміни до Кримінального процесуального кодексу набудуть чинності, щодо осіб, які перебувають в РФ або на тимчасово купованих територіях, лише одна постанова про оголошення у розшук буде підставою для початку процедури спеціального досудового розслідування. Така постанова, до речі, виноситься дуже легко. А у перелік статей для можливості заочного засудження увійшли навіть господарські злочини.
За таких обставин під заочним слідством може опинитися хто завгодно — як особа, що виїхала та дійсно переховується, так і звичайний підприємець або політик. А якщо перелік зібраних документів дозволяє, можна провести й розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу. При цьому розмір застави визначатися не буде, а тримання під вартою буде безстроковим. І, повернувшись до України, ця особа, на її подив, одразу буде взята під варту.
Права людини дотримані. Але це не точно
За змістом нової редакції КПК, постанова про оголошення в розшук повинна містити обґрунтування відомостей щодо ухилення особи від явки до органів слідства, за умови її належного повідомлення про такий виклик, та наявності доказів її перебування в Росії або на тимчасово окупованих територіях. Що саме слідчий суддя може вважати такими «доказами перебування», закон не тлумачить. Чи можна, наприклад, уважати інформацію від прикордонників таким належним доказом? Та чи буде спростування доказів про перебування особи на зазначеній території на момент винесення відповідної ухвали тягнути за собою її скасування?
Щодо належного повідомлення, то порядок вручення процесуальних документів підозрюваному в такому випадку передбачає публікацію повістки про виклик на офіційному веб-сайті органу слідства. Тож, якщо особа не має екстрасенсорних здібностей, вона навіть не буде здогадуватися, що вже належним чином повідомлена про виклик та ухиляється від прибуття.
На який захист можна розраховувати? Звісно, спеціальне досудове розслідування і спеціальний судовий розгляд не можуть проводитися без участі захисника. Проте у випадку спеціального досудового розслідування, це, як правило, буде захисник, призначений державою. Він навряд чи матиме контакт із клієнтом, не кажучи вже про відсутність гарантій якісної допомоги.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово констатував порушення права на захист під час заочного засудження. У справі «Лучанінова проти України» ЄСПЛ констатував порушення §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у поєднанні з пп.«b» і «c» §3 ст.6, оскільки заявниці не було надано можливості підготувати свій захист та ефективно скористатися допомогою захисника.
Також у справі «Сейдович проти Італії» Суд одноголосно постановив, що мало місце порушення права на справедливий суд унаслідок відсутності в італійському законодавстві ефективного механізму для забезпечення прав заочно засуджених осіб на новий судовий розгляд у тих випадках, коли вказані особи не отримали інформації щодо обвинувачення стосовно них та не можуть визнаватися такими, що відмовилися від свого права бути присутніми у суді.
Крім того, порушення ст.6 конвенції ЄСПЛ визнав у справі «Somogyi v. Italy». У рішенні він зауважив: «хоча це прямо не зазначено в §1 ст.6, предмет та мета статті в цілому передбачає право обвинуваченого брати участь у судовому засіданні. Навіть більше, пп.«c», «d» та «e» §1 ст.6 гарантують «кожному обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення» можливість «захищати себе особисто», «допитувати свідків» та «одержувати безоплатну допомогу перекладача».
Вибіркове засудження і вироки на папері
Тож вказаними змінами, поза всяким сумнівом, порушується право на захист, закріплене в національному законодавстві ст.20 КПК. Відкритим також залишається питання виконання таких заочних вироків, які, скоріше за все, залишатимуться лише на папері, щодо осіб, які справді переховуються. Як ми збираємося дотягуватися до заочно засуджених, які перебувають в Росії, якщо вони не планують повертатися? Адже підстав для екстрадиції таких осіб у розумінні міжнародного права немає.
Нові положення також суперечать ст.2 закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», якою затверджено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації. Відповідно, вони не узгоджуються й з §1 ст.1 Протоколу №12 до конвенції, відповідно до якого здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою. У такому випадку йдеться про дискримінацію громадян України за місцем перебування. Адже щодо всіх інших країн орган слідства все ж таки мусить звертатися до Інтерполу.
Фактично вказані зміни до КПК торкнуться не осіб, які переховуються, а звичайних громадян, які в якийсь момент можуть опинитись у статусі особи, яку переслідують. Отже, нововведення, які, здавалося б, спрямовані на благородну мету, не передбачають механізмів захисту від зловживання ними. Залишається сподіватися, що сторона обвинувачення послуговуватиметься новими можливостями виключно за їх призначенням.
