Суть справи: суддя звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просила визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя щодо притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Суддя зазначила, що в її діях немає складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, проте ВРП залишила поза увагою її доводи щодо відсутності підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності та не навела у своєму рішенні достатніх мотивів у частині відхилення аргументів судді. На переконання скаржниці, ВРП, погодившись з висновками її Першої Дисциплінарної палати, порушила принцип презумпції невинуватості.
Велика Палата ВС залишила скаргу без задоволення, а рішення ВРП без змін. Відповідну постанову у справі №11-238сап20 ВП ВС ухвалила 08 квітня 2021 року.
Велика Палата вказала, що ВРП і її дисциплінарний орган на підставі наявних у дисциплінарній справі матеріалів та установлених обставин повною мірою обґрунтували свої висновки про те, що дії судді, які полягали у позапроцесуальних відносинах із довіреною особою позивача у справі №920/518/19, обговорення питань ухвалення рішення на користь позивача з подальшим його ухваленням містять склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
У своїй скарзі суддя наполягає на незаконності застосування у дисциплінарному провадженні матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, вважає, що це порушує принцип презумпції невинуватості та прямо суперечить положенням КПК, якими визначено можливість їх використання лише у кримінальному провадженні. Зауважує, що оцінку цим доказам було надано до того, як таку оцінку надав суд у визначеному КПК порядку, при цьому ВРП і її Перша дисциплінарна палата презюмували обставини, які становлять зміст обвинувачення у кримінальному провадженні, та щодо яких не відбувся судовий розгляд.
Велика Палата Верховного Суду такі доводи скаржниці оцінює критично та зазначає, що, як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, Перша Дисциплінарна палата ВРП в межах наданих їй законом повноважень не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК, а лише перевірила викладені у скарзі НАБУ обставини на предмет дотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, забезпечення нею прав людини і основоположних свобод під час розгляду вказаної справи.
Встановлені Першою Дисциплінарною палатою ВРП під час дисциплінарного провадження факти і з’ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішень у межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення. У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.
ВП ВС зазначила, що пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі “Ringvold v. Norway”, заява №34964/97). Відтак зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов’язків цивільного характеру.
