Якщо законодавець допускає прогалини чи двозначності в регулюванні, їх заповнює судова практика. Низку правових позицій щодо здійснення виконавчого провадження висловив Верховний Суд.
В ньому представлені рішення, внесені до ЄДРСР у період з 1.01.2021 до 1.10.2022. Зокрема, він містить правові позиції щодо спорів, пов’язаних з:
вирішенням питання про відкриття виконавчого провадження;
реалізацією процедури виконавчого провадження;
визначенням розміру та стягнення винагороди виконавцю;
реалізацією повноважень виконавця в межах виконавчого провадження.
Так, наприклад, при розгляді справи №640/1612/20 КАС наголосив, що саме на приватного виконавця як суб’єкта владних повноважень покладений обов’язок доведення відповідності сум, зазначених у
постанові про стягнення витрат у виконавчому провадженні, фактичним витратам, що були понесені у виконавчому провадженні.
Суди попередніх інстанцій встановили, що приватний виконавець, зазначивши у постанові види та суми витрат виконавчого провадження, виконав вимоги закону щодо форми і змісту відповідної постанови. Також КАС погодився із висновками суду першої інстанції, що у постанові виконавець не повинен наводити детальний розрахунок, а зазначає лише розмір усіх складових загальної суми витрат.
Разом із тим, як встановлено судом першої інстанції, відповідач не надав жодних документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг. Судом апеляційної інстанції із наданих суду доказів щодо змісту та обсягу дій, при вчиненні яких були понесені відповідні витрати, також не встановлено ступеню деталізації відомостей, з урахуванням особливостей даного виконавчого провадження.
Тож ВС погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами реальність здійснених витрат у
спірному виконавчому провадженні та не підтверджено їх розмір. Тому постанова про їх стягнення з боржника є протиправною та підлягає скасуванню.
