Категорія справ про заміну сторони у виконавчому проваджені є нескладною, однак деякі аспекти можуть стати предметом професійної дискусії.
Право сторони заявити про заміну сторони у виконавчому провадженні повинно балансувати з процесуальним обов’язком доказування підстав такої заміни. Нажаль, в багатьох судових справ такий баланс не дотримується. Виключно на адвоката покладається професійний обов’язок змінити підхід до розгляду цієї категорії справ з метою уникнення формального розгляду.
Процесуальне регулювання заміни сторони у виконавчому провадженні:
Відповідно до ст. 442 ЦК України зазначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Певний час велись дискусійні спори, що вирішувати питання про заміну сторони у виконавчому провадженні можна лише на стадії примусового виконання судового рішення, тобто при наявності відкритого виконавчого провадження.
Але, варто звернути на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2019 року (справа 643/4902/14-ц), який зазначив, що заміна кредитора в зобов’язанні в наслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.
Підстави заміни кредитора (сторони у виконавчому провадженні):
Тлумачення ч.1 ст.512 ЦК дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов’язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору:
— купівлі-продажу чи міни (ч.3 ст.656 ЦК);
— дарування (ч.2 ст.718 ЦК);
— факторингу (гл73 ЦК).
Сьогодні більшість справ заміни сторони виконавчого провадження відбувається на підставі договору факторингу. Саме на цьому варто зупинитися більш детально.
Дефекти доказування в спорах про заміну сторони у виконавчому провадженні:
Судовий процес в Україні в багатьох випадках має ознаки формалізму, коли ані суди, ані сторони не приділяють уваги доказам та процесу доказування фактів та обставинам на які посилаються, що має наслідком порушення конвенційного права – доступу до справедливого суду.
В більшості випадків сторона (новий кредитор) або державний виконавець звертаються до суду з відповідною заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, надаючи копію договору про відступлення права вимоги (здебільшого договору факторингу). При цьому зазначаючи, що укладений Договір на підставі якого він є новим кредитором, а відтак суд повинен постановити ухвалу, якою замінити сторону у виконавчому провадженні.
Інколи банки практикують більш складну схему укладення Договору факторинг, яка виглядає наступним:
Банк – первісний кредитор, відступає право вимоги «сумнівному банку», після чого «сумнівний банк», в той же день, відступає право вимоги фінансовій компанії, в більшості випадків у формі ТОВ «», яка в свою чергу працює з «замовником» такої схеми придбання кредитного активу, особливо, якщо він забезпечений іпотекою.
Але, слід звернути увагу на наступне:
Чи набуте право нового кредитора:
Згідно зі ст. 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
А тепер давайте пригадаємо, чи в багатьох справах новий кредитор, який порушує питання заміни сторони у виконавчому провадженні надавав до суду докази сплати за договором про відступлення права вимоги ? Відповідь – майже жодної! Заявники (нові кредитори) або державний виконавець звісно будуть посилатися на презумпцію правомірності правочину відповідно до ст. 204 ЦК України, але ж в даному випадку не виникає питання дійсності або недійсності правочину, в даному випадку йдеться мова про укладеність правочину.
Чи подані інші докази до суду:
Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України зазначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Досить часто виникає дискусія з приводу терміну «копія письмового доказу». Поширеною є практика, коли до суду стороною, в тому числі представником державної виконавчої служби, подається фотокопія (ксерокопія) документу з обґрунтуванням того, що законом України «Про виконавче провадження» не передбачено такого терміну, як належним чином завірена копія, а відтак вони можуть надавати документи (копії) саме в такому вигляді.
Але, це помилкова позиція і на це потрібно звертати увагу суду. Неправильно посвідчену копію документу не можна ідентифікувати, як належним чином засвідчену копію письмового доказу, що в подальшому може стати підставою для скасування судового рішення (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2018 року справа №904/8549/17).
Порядок завіряння копій документів визначений Національним стандартом України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 ДСТУ №4163-2003. Тому, адвокат повинен звертати на це увагу суду і в такому випадку порушувати питання про визнання доказу недопустимим
Вказаний перелік обставин, не є вичерпним і залежить від обставин конкретної справи.
Володимир Мацко
адвокат
