Кожен правник, який хоча б раз готував позовну заяву, чудово розуміє, що отримати рішення про задоволення викладених в ній вимог, це лише частина перемоги, водночас остаточна перемога здобувається навіть не у судовому засіданні, а саме при виконанні судового рішення. Деякі юристи, маючи свої професійні прикмети, не здійснюють святкування виграної справи до тих пір, поки рішення суду не буде виконано.
Таким чином, досить важливою стадією судового процесу є стадія контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
На виконання зазначеної норми, у процесуальних кодексах України (ЦПК, ГПК, КАС) міститься окремий розділ, присвячений, власне, питанням судового контролю.
Водночас, якщо ГПК та ЦПК України судовий контроль обмежує лише можливістю сторін виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, то КАС України йде в питанні контролю набагато далі.
Судовий контроль за нормами КАС України.
Відповідно до ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Звичайно, уважний читач одразу помітить слово «може», яке не зобов’язує суд вдаватися до таких дій. Саме наявність цього дієслова і зумовлює вибірковість судів у застосуванні такої опції як витребування звіту про виконання судового рішення. Адміністративний суд не зобов’язаний, водночас, на відміну від своїх колег за іншими юрисдикціями, може це зробити.
Отже, якщо суд все ж таки, зобов’язав надати звіт, то надалі, за наслідками розгляду звіту суб’єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб’єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від 20 до 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (від 42 040,00 грн. до 84 080,00 грн.).
При цьому, половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина – до Державного бюджету України.
Одразу слід зауважити, що за для накладання штрафу суду все ж таки доведеться провести ще одне судове засідання, водночас, неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.
Крім того, якщо державним виконавцем вже було накладено штраф за невиконання рішення суду, то в такому разі суддя за клопотанням виконавчої служби зменшує розмір штрафу, який стягується на користь Державного бюджету України, на відповідну суму.
Ухвала суду про накладення штрафу, що набрала законної сили, направляється для виконання до державної виконавчої служби. Крім того, з наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі 3 відсотків річних з урахуванням індексу інфляції.
Сплата штрафу не звільняє від обов’язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов’язку тягне за собою застосування штрафу, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою.
Ухвали суду І інстанції щодо накладення штрафу та інших питань судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах можуть бути оскаржені лише в апеляційному порядку.
Про що говорить судова практика?
В контексті практичного вивчення інституту судового контролю цікавою є Постанова ВС у складі колегії Касаційного адміністративного суду у справі № 820/4556/17, винесена 18.06.2020 року, у якій зазначено наступне. Суд здійснюючи контроль за виконанням судового рішенням не вирішує спору повторно, а лише усуває перешкоди на шляху виконання вже прийнятого раніше рішення. Потреба судового контролю може бути зумовлена, зокрема, невиконанням відповідачем судового рішення, яким його зобов`язано розглянути заяву з урахуванням висновків суду; неприйняттям рішення у належній формі; іншими діями та бездіяльністю, що свідчать про ухилення суб`єкта владних повноважень від виконання судового рішення. При цьому слід зауважити, що, здійснюючи судовий контроль, суд не може змінювати резолютивну частину рішення, яке виконується. Необхідність звернення до суду з новим позовом про зобов`язання суб`єкта владних повноважень ухвалити конкретне рішення на користь позивача, як виняток, може виникнути, якщо суб`єкт владних повноважень ухвалить рішення за результатами повторного розгляду, яким особі повторно буде відмовлено без врахування висновків суду або з інших підстав, яким суд не надавав оцінки раніше.
Хто несе відповідальність за невиконання рішення суду колегіальним органом?
В контексті застосування зобов’язання суб’єкта владних повноважень надати звіт, цікавим є питання, чи є можливим застосовувати таке зобов’язання до членів колегіального органу, як-то депутатів місцевої ради, чи депутатів Верховної Ради України, і чи повинен нести відповідальність Голова такої ради.
Відповідаючи на такі запитання слід звернутися до постанови Другого апеляційного адміністративного суду, винесеної 15 липня 2019 року у справі 591/6580/16-а, якою було залишено ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 03.06.2019 року по справі № 591/6580/16-а без змін.
Так, у цій справі, суд І. інстанції наклав на міського голову м. Суми, як керівника суб’єкта владних повноважень (Сумської міської ради), відповідального за виконання судового рішення, штраф розмірі 70 420,00 грн. за невиконання постанови суду.
Суди першої та другої інстанції зазначили у своїх рішенням наступне.
В статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлені повноваження сільського, селищного, міського голови до яких, зокрема належить забезпечення здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади. Зазначене повноваження безумовно включає забезпечення організації виконання судових рішень, які набрали законної сили.
Крім того, згідно цієї статті, сільський, селищний, міський голова організовує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого органу; підписує рішення ради та її виконавчого органу; скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, громадянами; укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори; видає розпорядження у межах своїх повноважень та здійснює інші повноваження.
Згідно ч. 5 ст. 42 цього Закону, сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.
В ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідного села, селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.
Конституційний Суд України в рішенні від 06.07.1999 року № 7-рп/99 наголосив, що міський голова це головна посадова особа територіальної громади міста (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини).
У пункті 1 резолютивної частини вказаного рішення, Конституційний Суд України вказав, що положення ст. 12, частин 3 6 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в контексті статті 141 Конституції України треба розуміти так, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою відповідної територіальної громади з представницьким мандатом.
Згідно ст. ст. 1, 10 Закону, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування.
Суди дійшли висновку про те, що міський голова м. Суми є головною посадовою особою територіальної громади м. Суми, яку, в свою чергу представляє Сумська міська рада, як орган місцевого самоврядування.
Тому, з урахуванням вищенаведених норм та їх офіційного роз`яснення Конституційним Судом України, зважаючи на функції та повноваження сільського, селищного, міського голови, закріплені в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», керівником Сумської міської ради є саме міський голова м. Суми, який є відповідальним за виконання судового рішення.
У своїх рішеннях, суди дійшли висновку, що у міського голови достатньо засобів та важелів для організації виконання судового рішення, якими в даному випадку міський голова не скористався, та враховуючи специфіку роботи ради, обмежився одноразовим винесенням питання на розгляд сесії та особистим голосуванням «за» по цьому питанню. Хоча згідно ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міський голова має повноваження, зокрема скликати сесії ради, вносити пропозиції та формувати порядок денний сесій ради і головувати на пленарних засіданнях ради, а також інші повноваження.
Таким чином, враховуючи зазначену вище позицію судів, у випадку застосування наслідків ст. 382 КАС України, відповідальність за не виконання судового рішення колегіального органу нестиме особа, яка цей орган очолює.
Підведемо підсумки
Перевагою адміністративного судочинства є ефективний спосіб забезпечення виконання судового рішення у вигляді судового контролю, передбаченого ст. 382 КАС України. Водночас, застосування заходів судового контролю є правом, а не обов’язком суду. Тож, саме від позивача, його представника та рівня обґрунтованості їх клопотання, залежить те, чи зобов’яже суд надати звіт про виконання судового рішення, чи накладе суд штраф у випадку не виконання рішення, чи ні. Крім того, ст. 382 КАС України не передбачає колегіальної відповідальності, натомість чітко вказує щодо можливості накладання штрафу саме на керівника суб’єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення.
