Луганський окружний адміністративний суд підготував огляд судової практики, який стосується оформлення адвокатом ордера та інших питань. Про це йдеться у пресслужбі суду. «Інформуємо, що у 2020 році та протягом першого півріччя 2021 року мали місце випадки прийняття судом рішень про відмову у прийнятті до розгляду позовів, поданих адвокатами. Це пов’язано насамперед з тим, що при заповненні ордеру адвокатами допускались помилки у складанні та заповненні ордерів.
Ордер на надання правової допомоги — письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон № 5076-VI) та іншими законами України.
Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням та повинен містити підпис адвоката.
Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 затверджено нову редакцію «Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги» (далі – Положення про ордер).
На практиці часто виникають правові колізії з приводу заповнення адвокатом ордеру, надання адвокатом копії ордеру та/або необхідності надання адвокатом додаткових документів на підтвердження своїх повноважень.
І. На підтвердження своїх повноважень адвокату достатньо надати належним чином завірену копію ордеру.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 320/5420/18 на підставі аналізу положень Закону № 5076-VI, Положення про ордер та КАСУ зазначено таке: «надана адвокатом належним чином завірена копія ордеру є належним документом, що підтверджує повноваження на представництво особи, зокрема, на вчинення такої процесуальної дії, як подання та підписання апеляційної скарги, оскільки копія ордера містила відмітки про її посвідчення, а саме: слова «з оригіналом згідно», особистий підпис адвоката, який засвідчив копію, його ініціали та прізвище, а також дату засвідчення копії».
ІІ. Надання адвокатом додаткових документів (договору або витягу з договору) на підтвердження повноважень чинним законодавством не передбачено.
Згідно із частиною 4 статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України від 5 липня 2012 року N 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 320/5420/18 зазначено таке: «Не відповідає правильному застосуванню норм процесуального права й висновок апеляційного суду про обов`язковість надання для підтвердження повноважень адвоката, як представника одночасно з ордером договору про надання правової допомоги, адже ордер, який видано відповідно до Закону № 5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна на час подання апеляційної скарги редакція КАС не вимагала».
Аналогічно у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) зазначається, що, «виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону № 5076-VI, ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18 зазначено, що «положенням ч. 5 ст. 5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги — є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі — Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення адміністративного позову з формальних підстав унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_3 у зв’язку з тим, що до позову не додано документів, які б підтверджували його волевиявлення на надання повноважень адвокату (завіреної копії або витягу із договору про надання правової допомоги)».
ІІІ. Оформлення ордеру.
1) Зазначення в ордері органу, в якому надається правова допомога, таким чином: «В органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і підпорядкування».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2019 у справі № 9901/847/18, на підставі аналізу Закону № 5076-VI, Положення про ордер та КАС України викладено висновок про те, що «законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога. Отже, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду».
2) Зазначення в ордері: «в будь-яких судах України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 9901/939/18 викладено висновок про те, що, «якщо в ордері не зазначено конкретної назви суду, у якому адвокат надає правову допомогу, такий ордер не можна визнати документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги». При цьому в ордері, який був предметом розгляду у справі № 9901/939/18, зазначено, що адвокат надає правову допомогу у всіх органах, установах, організаціях та підприємствах, а також судах у всіх без винятку справах.
Водночас у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 листопада 2019 року у справі № 910/1669/19 зазначено, що «у випадку, коли в ордері адвокатом зазначається про надання правової допомоги у будь-яких судах України, це є достатнім для висновку про наявність у адвоката права на підписання апеляційної скарги».
Також в цій постанові Верховного Суду зазначається, що вказаний висновок не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/847/18 з огляду на те, що у даному випадку скаржником дотримано вимоги Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, оскільки вказівка у ордері у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» про те, що правова допомога надається в будь-яких судах України, є достатнім та необхідним підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси в будь-яких судах України, а тому не вимагає уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб`єктної юрисдикції судів.
У подальшому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду змінив правову позицію.
Так, в пункті 19 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 серпня 2020 у справі № 911/2636/19 зазначається таке: «Отже, на сьогодні існує дві постанови, в яких Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що в разі надання адвокатом правової допомоги в суді в ордері має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду. При цьому Велика Палата Верховного Суду не визнає ордер документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, якщо в графі “Назва органу, в якому надається правова допомога” зазначено, що адвокат надає правову допомогу: 1) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і підпорядкування (справа № 990/847/18), 2) у всіх органах, установах, організаціях та підприємствах, а також судах у всіх без винятку справах (справа № 9901/939/18)».
Таким чином, під час звернення до суду з адміністративним позовом рекомендуємо враховувати вищезазначену практику Верховного Суду щодо складання та заповнення ордерів», — сказано у повідомленні.
