09 вересня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №639/645/19 задовольнив частково касаційну скаргу засудженого, право якого на захист було порушено.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України.
У касаційній скарзі засуджений зазначав, що суд апеляційної інстанції порушив його право на захист, позбавивши його права особисто брати участь у судовому засіданні, відмовивши у заміні захисника, який не виконувала належним чином свої обов’язки з дня ухвалення вироку і до апеляційного розгляду.
Верховний Суд вказав на практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що сумлінне забезпечення здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є обов’язком держави. Адекватний захист обвинуваченого як у суді першої інстанції, так і в суді вищої інстанції має вирішальне значення для справедливості у системі кримінального судочинства (рішення у справах «Камасинський проти Австрії» від 23 листопада 1989 р., «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980 р.).
Підозрюваний, обвинувачений має право, в тому числі на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження, а також на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв’язку з відсутністю коштів на її оплату (п. 3 ч. 3 ст. 42 КПК України).
Реалізація права на відмову від захисника та відповідна належна правова процедура визначена ст. 54 КПК України.
Вимоги зазначених норм щодо підстав та порядку відмови (заміни) особи (підозрюваного, обвинуваченого) від захисника не вказують на конкретну форму волевиявлення особи, необхідну для вирішення судом питання про відмову від захисника. Не передбачають зазначені положення законів і обов’язку особи, яка відмовляється від захисника, обґрунтовувати чи доводити суду наявність обставин, які, на її думку, вказують на те, що захисник не здійснює належним чином захист та не виконує свої професійні обов’язки.
Отже, за загальним правилом, передбаченим п. 3 ч. 3 ст. 42, ч. 1 ст. 54 КПК України, особа (підозрюваний, обвинувачений) без встановлення будь-яких обмежень та умов, керуючись власним волевиявленням має право відмовитися від захисника або замінити його в будь-який момент кримінального провадження в усній або письмовій формі.
Проте в цій справі судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки зверненням обвинуваченого, не роз’яснено йому зміст положень ст.ст. 42, 54 КПК України щодо можливості здійснити заміну захисника у порядку, передбаченому КПК України та Законом України «Про безоплатну правову допомогу», а його клопотання залишено без задоволення.
Отже, скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
