На практиці часто виникають питання визначення юрисдикційності спорів, пов’язаних з оскарженням рішень органів місцевого самоврядування або наказів органів державної влади щодо надання земельних ділянок.
Ці питання окреслив суддя Касаційного господарського суду у складі ВС Віталій Уркевич під час практикуму «Пріоритетні напрями земельно-правової доктрини та практика Верховного Суду у земельних спорах», передає «Закон і Бізнес».
Спікер звернув увагу на правові висновки Великої Палати ВС, викладені, зокрема, у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) за позовом фізичної особи до ГУ Держгеокадастру про визнання незаконним розпорядження та скасування наказу про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою і в постанові від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17 (провадження № 11-252апп18) за позовом фізичної особи до ГУ Держгеокадастру про визнання неправомірним наказу.
У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 814/1971/17 (провадження № 11-1194апп18) ВП ВС висловила позицію, що спір за позовом фермерського господарства про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право стосовно тієї ж земельної ділянки. Залежно від суб’єктного складу цей спір має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
Аналізуючи проблемні питання визначення юрисдикційності земельних спорів за участю фермерських господарств, Віталій Уркевич зупинився також на постанові ВП ВС від 16 січня 2019 року у справі № 483/1863/17 (провадження № 14-515цс18). Вона стосувалася визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди й повернення земельної ділянки. За висновком суду, з моменту, коли фізична особа створила фермерське господарство, у правовідносинах користування земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря та обов’язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, на їхні земельні спори щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, поширюється юрисдикція господарських судів.
Водночас якщо на час відкриття провадження у справі щодо спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстровано, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалася земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Про це йдеться в постанові ВП ВС від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18).
Говорячи про застосування норм матеріального права у спорах стосовно прав на земельні ділянки, доповідач зупинився на питаннях належності та ефективності способу захисту таких прав. Так, у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) ВП ВС зазначила: якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом чи договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню; однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним і не суперечить закону, а закон або договір не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Питання належного та ефективного способу захисту прав на земельні ділянки постало у справі за позовом прокурора до ГУ Держгеокадастру про визнання незаконними й скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок і їх повернення (постанова від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження №12-157гс19)). Як випливає з позиції ВП ВС, вимога про визнання наказів незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. Водночас така вимога не є нерозривно пов’язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів.
