На відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Відповідну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 8.06.2016 у справі №6-3089цс15.
Норми стст.1212 та 388 Цивільного кодексу можуть застосовуватись у випадках, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб’єктним складом підпадає під визначення зобов’язання або збереження майна без достатньої правової підстави.
При цьому наявність підстав для витребування майна за ст.388 ЦК не виключає застосування положень ст.1212 цього кодексу в частині, що їй не суперечать.
Відповідно до ст.257 ЦК «загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки». При цьому згідно із ч.1 ст.261 кодексу «перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила».
Положеннями ст.268 ЦК передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється. Зокрема, у п.4 ч.1 цієї статті встановлено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.
Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність. Тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушене право власності чи інше речове право.
Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень положення п.4 ч.1 ст.268 ЦК не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.
На такі позови поширюються положення ст.257 ЦК щодо загальної позовної давності, а на підставі ч.1 ст.261 цього кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
