Дійшовши висновку, що жоден адміністративний суд не може розглянути справу, необхідно роз’яснити, до якої юрисдикції віднесено такий спір. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №п/800/496/16.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
13 червня 2017 року м. Київ №п/800/496/16
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — КРИВЕНДИ О.В.,
суддів: ГРИЦІВА М.І., ПРОКОПЕНКА О.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 4 до Вищої ради юстиції (сьогодні — Вища рада правосуддя), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача — Особа 5, про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2016 року Особа 4 та його представник — Особа 6 звернулися до Вищого адміністративного суду як суду першої інстанції з позовом у порядку ст.1711 Кодексу адміністративного судочинства до ВРП, в якому просили визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка рішенням від 18.02.2016 №405/0/15-16 відмовила у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Особи 7, та зобов’язати Раду розглянути питання про звільнення цієї судді за особливих обставин, а саме — за порушення присяги судді.
На обґрунтування позову послалися на незаконність рішення, оскільки вважають, що суддя Особа 7 23.02.2012 безпідставно відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Особи 4, Особи 5 — Особи 6 на судові рішення у справі за позовом Особи 8 до Особи 4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом про визнання права особистої приватної власності, чим позбавила позивача доступу до касаційного суду, а отже, ці її дії є порушенням присяги судді.
ВАС ухвалою від 22.09.2016 відмовив у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст.109 КАС.
У рішенні суду йдеться про те, що порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано п.3 ч.1 ст.131 Конституції, стст.83, 89, 113, 114 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), стст.3, 37 закону «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.98 №22/98-ВР (чинного на час виникнення спірних відносин), тому громадяни, які не є суб’єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати рішення (у цьому випадку ВРП) за результатами такого провадження. Адміністративна процесуальна дієздатність заявника у відносинах щодо вирішення питання дисциплінарної відповідальності судді обмежена (ст.99 закону №2453-VI), а тому зазначену адміністративну справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, Особа 4 звернувся до ВСУ із заявою про його перегляд з підстави, передбаченої п.4 ч. 1 ст.237 КАС, за змістом якої просить скасувати ухвалу ВАС від 22.09.2016 та передати матеріали до цього ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Перевіривши наведені в заяві та письмових поясненнях до неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно із ч.1 ст.2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Основного Закону). Для такої діяльності органи державної влади й місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів ст.1, 2-го речення ч.3 ст.8, ст.55 Основного Закону полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <…>.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб’єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до чч.1, 2 ст.55 Конституції, стст.2, 6 КАС.
Отже, обов’язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб’єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване ст.55 Конституції та конкретизоване в законах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.
Мотивуючи своє рішення про відмову у відкритті провадження у справі, ВАС зазначив, що ця справа є адміністративною, проте її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Такий висновок є суперечливим, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС адміністративна справа — це переданий на вирішення саме адміністративного, а не будь-якого іншого суду, публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.
Крім того, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.109 КАС, дійшовши висновку, що жоден адміністративний суд не може розглянути справу за поданим позовом, суд відповідно до вимог ч.6 ст.109 КАС повинен роз’яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Проте такого роз’яснення оскаржувана ухвала суду не містить.
Отже, суд в ухвалі, яка переглядається, допустив суперечності, що є порушенням ст.165 КАС у поєднанні з ст.159 КАС, а ВСУ в межах наданих йому повноважень позбавлений можливості ці порушення усунути.
Тому ухвала ВАС від 22.09.2016 підлягає скасуванню з направленням матеріалів за позовною заявою Особи 4 та його представника — Особи 6 до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись п.6 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 4 задовольнити.
Ухвалу ВАС від 22.09.2016 скасувати, а матеріали за позовною заявою Особи 4 та його представника — Особи 6 передати до ВАС для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п.3 ч.1 ст.237 КАС.
