Секретний антитерористичний нагляд держави з використанням передових технологій, зокрема масове спостереження за телекомунікаціями громадян; встановлення на мобільні телефони обладнання, що дає змогу перехоплювати інформацію з них тощо є втручанням у приватне життя.

Європейський Суд з прав людини оприлюднив інформаційний бюлетень, у якому висловився щодо втручання в приватне життя громадян у низці рішень. Український переклад документу для видання «Закон і Бізнес» здійснили перший проректор Вищої школи адвокатури Олександр Дроздов та помічник першого проректора Вищої школи адвокатури Олена Дроздова.

Щодо втручання в приватне життя громадян

Стаття 8 (права на повагу до приватного і сімейного життя, недоторканності житла і таємності листування) Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Клаз та інші проти Німеччини

6 вересня 1978 року (судова справа)

Заявники, п’ять адвокатів з Німеччини, скаржилися на законодавство своєї країни, що надає повноваження органам влади простежувати їх листування та телефонні дзвінки, не зобов’язуючи поінформувати громадян про це.

Європейський суд з прав людини визнав, що не було порушення статтi 8 Європейської конвенції з прав людини, адже , за статтею 8, таємний нагляд за громадянами є необхідним в демократичному суспільствi в інтересах національної безпеки та запобігання бунтiв або злочинiв. Суд зокрема зазначив, що таємний нагляд за громадянами допускається відповідно до Конвенції в межах збереження демократичних інститутів. Однак, демократичні суспільства на сьогоднiшнiй день опиняються під загрозою з боку висококваліфікованої форми шпигунства та тероризму, в результаті чого держава повинна мати можливість ефективно протистояти таким загрозам, здійснюючи таємний нагляд за громадянами, які ставлять під загрозу безпеку народу та держави, суд визнав, що законодавство, яке передбачає таємний нагляд за поштою, електронними листами та телефонними дзвінками громадян, у виняткових умовах, необхідно в демократичному суспільствi в інтересах нацiональної безпеки та / або запобігання бунтiв або злочинiв.

Вебер і Саравія проти Німеччини

29 червня 2006 р. (Рішення про прийнятність)

Заявники – перший – позаштатний журналіст, а другий – його помічник,– стверджували, що деякі положення Закону про боротьбу проти злочинів 1994 року, відрізняються від законів про боротьбу проти злочинів 1968 року.

Закон про обмеження секретності пошти та телекомунікаційних послуг («Закон G 10») 1, у їхніх версіях, інтерпретується та змінюється Федеральним конституційним судом у рішенні від 14 липня 1999 року, а це порушає право громадян на повагу до свого приватного життя і листування.

Суд визнав скаргу заявників необґрунтованою, та не прийняв її до розгляду. Беручи до уваги всі оскаржувані положення закону про внесення змін в законодавчий контекст, суд додав до закону гарантії проти зловживань державними повноваженнями під час стратегічного моніторингу населення. Німеччина, в рамках своєї досить широкої свободи в цій сфері, має розглядати втручання в таємницю телекомунікації громадян, як необхідність в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки та запобігання злочинів.

Ліберті та інші проти Сполученого Королівства

1 липня 2008 року (судовий процес)

Заявники, британська та дві ірландські організації громадянських свобод, стверджували, що між 1990 і 1997 рр. їх телефон, факсиміле, електронну пошту та обмін даними, в тому числі юридичною та конфіденційною інформацією, було перехоплено Електронним Випробуваним Інструментом, що експлуатується міністерством оборони Великобританії. Вони подали скарги до трибуналу з приводу перехоплення телекомунікації, до директора публічних переслідувань та до слідчого трибуналу, щоб оскаржити законність перехоплення їхніх даних, але безрезультатно.

Суд постановив, що було порушення статті 8 Конвенції. Це відбулося не зважаючи на те, що національне законодавство чітко зазначило, що забезпечить належний захист від зловживання владою, під час перехоплення і перевірки телекомунікацій громадян. Зокрема, як цього вимагає прецендентне право Суду, закон про при обмін, зберігання та знищення перехоплених матеріалів не було сформульовано у доступній для публіки формі. Втручання в права заявників відповідно до статті 8 таким чином не було «відповідно до закону».

Кеннеді проти Сполученого Королівства

18 травня 2010 року (судовий процес)

Після того, як заявник започаткував малий бізнес, він почав підозрювати, що поліція перехоплює його телефонні дзвінки та електронні листи. Чоловік подав скаргу до Трибуналу для розслідування. Врешті-решт суд прийняв рішення не на користь заявника. Це означало або те, що його повідомлення не перехоплювалися або, що суд вважає будь-яке перехоплення телекомунікацій законним. Додаткова інформація по справі не була надана судом. Заявник скаржився на перехоплення його повідомлень.

Суд постановив, що порушення статті 8 Конвенції не було виявлено; адже закон Великобританії про перехоплення внутрішніх повідомлень має роз’яснення в опублікованому Кодексі практики, з достатньо чітким зазначенням процедури утвердження та обробки ордерів на перехоплення, а також обробку, передачу та знищення перехоплених даних. Крім того, не було жодних доказів наявності недоліків у функціонуванні режиму спостереження. Отже, зважаючи на гарантії проти зловживань під час перехоплення приватної інформації громадян, а також на більш загальні гарантії, що пропонуються під наглядом Комісара та на розгляд трибуналу, –все це може бути застосовано до справи, що розглядається, то ж суд прийняв рішення на користь заявника згідно зі статтею 8 Конвенції.

*Закон G 10 був змінений, щоб врахувати так званий стратегічний моніторинг телекомунікацій, тобто збір інформації шляхом перехоплення телекомунікацій, щоб виявити та уникнути серйозних небезпек, що стоять перед Федеративною Республікою Німеччиною, наприклад, збройний напад на її територію або вчинення міжнародних терористичних актів та деякі інші серйозні правопорушення. Зміни, зокрема, стосуються розширення повноважень Федеральної розвідки щодо позначення телекомунікацій як стратегічного моніторингу, а також використання отриманих особистих даних та їх передача до інших органів влади.

Роман Захаров проти Росії

4 грудня 2015 року (рішення Великої палати суду)

Цей випадок стосується системи таємного перехоплення інформації з мобільного телефону в Росії. Заявник, головний редактор видавничої компанії поскаржився, що оператори сотових мереж в Росії вимагали закону щодо встановлення на мобільні телефони обладняння, яке дозволить правоохоронним органам здійснювати оперативно-розшукову діяльність, але, також, це обладняння дозволило б перехоплювати інформацію з мобільних телефонів.

Суд постановив, що було порушено статтю 8 Конвенції, виходячи з того, що російські правові норми, що регулюють перехоплення повідомлень, не передбачають ефективних гарантій проти свавілля та ризику зловживання владою під час таємного нагляду , хоча зловживання було особливо виражено в такій системі перехоплення даних, як в Росії, де спецслужби та поліція мали безпосередній доступ до інформації з мобільних телефонів громадян. Зокрема, Суд виявив недоліки в рамках права у таких сферах: обставини, за яких державні органи Росії мають повноваження застосовувати таємні заходи контролю; тривалість таких заходів, особливо обставини, в яких вони повинні бути припинені; процедури авторизації перехоплення, а також зберігання та знищення перехоплених даних; контроль перехоплення. Більш того, ефективність засобів, доступних для вирішення проблеми перехоплення повідомлень громадян, була підірвана тим фактом, що вони були доступні лише тим особам, які мали можливість пред’явити докази перехоплення, і що отримання таких доказів неможливе за відсутності будь-якої доступу до інформації про перехоплення.

Сзабо та Віші проти Угорщини

12 січня 2016 року (судовий процес)

Ця справа стосується законодавства Угорщини про секретний антитерористичний нагляд, який було запроваджене в 2011 році. Заявники скаржились, що вони можуть бути піддані необґрунтованим та нав’язливим заходам у законодавстві Угорщини щодо таємного нагляду в цілях національної безпеки (зокрема, «розділ 7 / E (3) спостереження»). Вони наголошували, що ця правова база схильна до зловживань, особливо за відсутності судового контролю.

У цьому випадку Суд визнав, що було порушення статті 8 Конвенції. Також, було визнано, що на це вплинув сьогочасний тероризм, у боротьбі з яким уряд вдається до передових технологій, у тому числі до масового спостереження за телекомунікаціями громадян, аби попередити майбутні інциденти. Суд не був переконаний, що відповідне законодавство надало точні гарантії, щоб уникнути зловживань. Примітно, що прослуховувати можуть практично будь-якого громадянина Угорщини, адже з’являються нові технології, які дозволять уряду легко перехоплювати масу даних, навіть стосовно осіб, які не входять до первинного діапазону операцій. Крім того, упорядкування таких заходів відбувалося у межах сфери виконавчої влади та без оцінки того, чи є перехоплення повідомлень суто необхідним, і без будь-яких ефективних заходів щодо покращення положення, а тим більше – без судових, Суд також постановив, що порушення статті 13 (право на ефективні засоби правового захисту) Конвенції разом із статтею 8 не було порушено, повторюючи, що стаття 13 не може тлумачитися, як вимога про засіб правового захисту від стану внутрішнього законодавства.

Очікувані програми

Центрум Фон Ретвіса проти Швеції (заява № 35252/08)

Заява, представлена Урядові Швеції від 21 листопада 2011 року та 14 жовтня 2014 року.

Заявник, некомерційна юридична фірма з громадських інтересів, скаржиться на шведське державне законодавство щодо заходів таємного спостереження за громадянами.

Суд повідомив про звернення до уряду Швеції та поставив питання відповідно до статей 8 (право на повагу до приватного життя), 13 (право на ефективний засіб правового захисту) та 34 (право на індивідуальне звернення) Конвенції.

Треттер та інші проти Австрії (№ 3599/10)

Заява, представлена урядові Австрії 6 травня 2013 р.

Ця справа стосується поправок закону про державні органи у справах поліції, який набрав чинності у січні 2008 р. та розповсюдив повноваження органів міліції на збирання та обробку особистих даних громадян.

Суд повідомив про звернення до австрійського уряду та звернув увагу сторін на статті 8 (право на повагу до приватного життя та листування), 10 (свобода вираження поглядів) та 34 (право на індивідуальне клопотання) до Конвенції.

Подібна заявка очікує на розгляд: Рінглер проти Австрії (№ 2309/10)

Заява, передана уряду Австрії 6 травня 2013 р.

Суд подав заявку до австрійського уряду та ставить питання сторонам відповідно до статей 8 (право на повагу до приватне життя та листування), 13 (право на ефективний правовий захист) та 34 (право на індивідуальне клопотання) Конвенції.

Компанія «Big Brother Watch» та інші проти Сполученого Королівства (№ 58170/13)

Заява, представлена Урядові Сполученого Королівства 9 січня 2014 року.

Заявники, три неурядові організації та один науковий співробітник, що працюють на міжнародному рівні в галузі приватності та свободи вираження поглядів, стверджують, що вони ймовірно, були предметами спостереження з боку розвідувальних служб Сполученого Королівства. Їх побоювання викликали зацікавленість у засобах масової інформації після одкровення Едварда Сноудена, колишнього системного адміністраторам Агенції національної безпеки США (NSA).

Суд повідомив про звернення до уряду Великобританії та поставив сторонам питання відповідно до статті 8 (право на повагу до приватного життя) Конвенції.

Бюро розслідувальної журналістики та Аліса Росс проти Сполученого Королівства (№ 62322/14)

Заява, представлена Урядові Сполученого Королівства 5 січня 2015 р.

Ця справа стосується тверджень заявників – Бюро журналістських розслідувань та слідчого репортера, який працював у Бюро – щодо перехоплення як електронних, так і СМС повідомлень урядовими установами у Сполученому Королівстві та, зокрема, урядовим центральним офісом зв’язку (УЦОЗ), факт перехоплення виявив Едвард Сноуден, колишній системний адміністратор Агентства Національної безпеки Сполучених Штатів. Заявники в основному скаржаться на те, що загальне перехоплення, зберігання та експлуатація їхніх повідомлень є втручанням у свободу вираження власних поглядів журналістів.

Суд повідомив про звернення до уряду Великобританії та поставив сторонам питання відповідно до статей 8 (право на повагу до приватного життя) та 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.

Подібна заявка, що очікує на розгляд: 10 організацій з прав людини та інші проти Сполученого Королівства (№ 24960/15).

Заява представлена Урядові Великобританії 24 листопада 2015 р.

Суд подав заявку до уряду Великобританії та поставив сторонам питання відповідно до статтей 6 (право на справедливий судовий розгляд), 8 (право на повагу до приватного життя), 10 (свобода вираження поглядів), 14 (заборона дискримінації) та 34 (право на індивідуальне звернення) Конвенції.