Самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з’ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи.
До такого висновку дійшов Вищий спецiалiзований суд України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ у справі № 6-11017 св 15 щодо відшкодування майнової та моральної шкоди внаслідок самообмови.
Як пояснили “ЗіБ” у ВССУ, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої позивачу незаконними діями органів дізнання і досудового слідства внаслідок затримання, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного тримання під вартою, виходячи із того, що позивач шляхом самообмови перешкоджав з’ясуванню істини у кримінальній справі, а тому він не має права на відшкодування шкоди на підставі частини четвертої статті 1176 ЦК України.
Колегія суддів ВССУ не погодилася із такими висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши таке.
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Порядок відшкодування такої шкоди визначено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Згідно з ч. 4 ст. 1176 ЦК України, яку застосував апеляційний суд, фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.
Разом з тим суд повинен враховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у статті фактично йдеться про умисел на самообмову. Тобто, якщо особа перешкоджала з’ясуванню істини шляхом самообмови і цим сприяла прийняттю рішень чи здійсненню дій, які є підставою для відшкодування шкоди та передбачені частиною першою статті 1176 ЦК України, ця особа не отримує права на відшкодування шкоди. При цьому самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з’ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи. Якщо ж особа здійснила самообмову не власною волею, а під погрозою чи в результаті насильства, такі дії не можуть кваліфікуватись як самообмова.
Крім того, суду при розгляді цивільної справи слід також дати оцінку випадку, коли встановлено, що самообмова була добровільною. У такому разі суд має оцінити виконання слідством свого обов’язку щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, оскільки визнання обвинуваченим своєї вини не має переваги в порівнянні з іншими доказами, воно може бути покладено в основу вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі.
Апеляційний суд, зазначивши лише про наявність явки з повинною, не врахував вищенаведене, не дав належної правової оцінки доказам, що є у справі, доводам позивача про те, що під тиском він зізнався у вчиненні злочину, коли його допитували без адвоката, підтвердивши такий тиск під час своїх інших допитів та вчиненні процесуальних дій у присутності адвоката.
