Навчання в юридичному технікумі не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року №308/264/14-а.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
16 березня 2016 року м.Київ №308/264/14-а
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Гриціва М.І.,
суддів: Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 9 до управління Пенсійного фонду у м.Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2014 року Особа 9 звернулася до суду з позовом до управління ПФУ про визнання недійсним протокольного рішення від 17.12.2013 №52 про відмову у призначенні їй пенсії за вислугу років з урахуванням спеціального стажу роботи, який дає право на отримання такої пенсії, — половини строку навчання в Чернігівському юридичному технікумі у період з 1.09.89 до 26.06.92, половину часу навчання в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого у період з 1.09.93 до 12.01.97; час роботи на посадах у Вознесенському районному відділі соціального забезпечення з 10.04.92 до 5.08.93 та державній податковій адміністрації у Берегівському районі Закарпатської області, правонаступником якої є державна податкова інспекція у Берегівському районі Закарпатської області з 13.01.97 до 20.08.2001.
На обгрунтування позову послалася на те, що на день закінчення навчання в технікумі цей заклад освіти належав до вищих навчальних закладів, а посади у відділі соцзабезпечення, яку вона обіймала після закінчення технікуму, та в ДПІ належать до посад державних службовців.
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області постановою від 17.02.2014 позов задовольнив частково: зобов’язав управління ПФУ зарахувати до вислуги років Особи 9 половину строку навчання в технікумі — 1 рік 4 місяці 28 днів, половину строку навчання в академії — 1 рік 8 місяців 6 днів, час роботи на посадах в ДПА з 13.01.97 до 20.08.2001 та провести перерахунок згідно з внесеними змінами. Рішення про зарахування половини строку навчання в технікумі суд мотивував тим, що відповідно до ст.43 Закону Української PCP «Про освіту» від 23.05.91 №1060-ХІІ технікум (училище), коледж на час навчання заявниці в технікумі належали до вищих навчальних закладів.
Оскільки для зайняття посади у відділі соцзабезпечення достатньо середньої спеціальної освіти, яку надає технікум, час роботи на посаді інспектора такого відділу не може зараховуватися як стаж роботи на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, що дає право на пенсію за вислугу років для прокурорів і слідчих прокуратури.
Із наведеним обгрунтуванням не погодився Львівський апеляційний адміністративний суд, який постановою від 9.10.2014 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нову постанову — про задоволення позову.
Вищий адміністративний суд постановою від 25.08.2015 рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нову постанову, якою зобов’язав управління ПФУ зарахувати Особі 9 до вислуги років половину строку навчання в академії у період з 1.09.93 до 12.01.97, стаж роботи в ДПІ з 13.01.97 до 20.08.2001. У решті позовних вимог відмовив.
Зазначив, що навчання в технікумі не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, адже, незважаючи на те, що за законом цей заклад відносився до вищих навчальних закладів, він не належав до тих, після навчання в яких особа може працювати в органах прокуратури. Віднесення певного часу навчання в такому закладі освіти до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, суперечитиме суті та юридичній природі періоду службової (трудової) діяльності прокурорів чи слідчих прокуратури через те, що до нього може бути включений час, який не був роботою з особливими умовами з вимогами та характеристики до її виконавців, з яким закон пов’язує можливість призначення пенсії за вислугу років.
У своїй заяві Особа 9 просить переглянути рішення суду касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування цим судом ст.501 закону «Про прокуратуру» від 5.01.91 №1789-XII та ст.43 закону №1060-XII у подібних правовідносинах.
На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм посилається на ухвали ВАС від 28.03.2013 (справа №К/991/88573/11) і 9.10.2014 (справа №К/9991/56718/12), постанову цього ж суду від 17.07.2014 (справа №К/9991/27078/12). У цих справах суд зобов’язав зарахувати до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, час роботи на посаді старшого інспектора відділу соціального забезпечення районної ради народних депутатів з 7.08.86 до 1.10.89, а також певний час роботи на посадах державного нотаріуса та помічника голови районного суду (ухвала від 28.03.2013 у справі №К/991/88573/11); час роботи інспектором відділу та заступником завідувача районного відділу соціального забезпечення, а також на посадах в районних органах виконавчої влади (постанова від 17.07.2014 у справі №К/9991/27078/12); половину строку навчання в Сімферопольському юридичному технікумі з 24.08.90 до 1.07.92 (ухвала від 9.10.2014 у справі №К/9991/56718/12).
В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про таке.
За ч.1 ст.46 закону №1789-XII прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості.
Згідно з ч.1 ст.501 закону №1789-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.
За ч.5 цієї статті в редакції закону «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» від 12.07.2001 №2663-III до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст.56 цього закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах <…>.
За нормативного та цільового підходу до розуміння зазначених норм право на пенсійне забезпечення за вислугу років мають громадяни України, які поряд з іншими підставами здобули і мають вищу юридичну освіту, пропрацювали на посадах прокурорів і слідчих встановлений для цього законом час або виконували роботу, співмірну з роботою на прокурорських посадах, чи займалися діяльністю, необхідною для того, щоб обійняти посаду прокурора чи слідчого, зокрема, навчалися у вищому юридичному навчальному закладі і здобули освіту, що за рівнем відповідає вищій юридичній освіті.
Поняття про те, що таке освіта, які її стандарти, структура, система, форми та рівні, які навчальні заклади за якими ознаками належать до вищих освітніх закладів дається в актах законодавства, що регулюють відносини у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.
Зокрема, станом на 1.09.89, тобто на початок навчання Особи 9 в технікумі й до червня 1991 року, за чинним на той час Законом Української РСР «Про народну освіту» від 28.06.74 №2778-VIII технікуми належали до середніх спеціальних навчальних закладів (ст.49 цього закону), а отримана в них освіта — до середньої спеціальної (ст.51). Відповідно до ст.54 цього закону особам, які закінчили середні спеціальні навчальні заклади, присвоювалася кваліфікація відповідно до здобутої спеціальності.
Згідно з Постановою ВР Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про освіту» від 4.06.91 №1144-XII з 26.06.91 закон №2778-VIII втратив чинність.
За ст.34 закону №1060-XII (у редакції на день набрання чинності) до вищих навчальних закладів відносилися технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. За ст.36 цього закону випускникам вищих навчальних закладів присвоювалася кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначалася такими рівнями: молодший спеціаліст — забезпечували технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня <…>.
У ч.1 ст.42 закону №1060-XII (у редакції, чинній на час доповнення закону №1789-XII ст.501 зі змінами, внесеними у цю статтю законом №2663-ІІІ) встановлено, що вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей <…>.
Згідно з чч.1—3 ст.43 цього закону вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: перший рівень — технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; другий рівень — коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) — інститут, консерваторія, академія, університет. Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації; бакалавр — забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр — забезпечують вищі заклади освіти ІІІ і ІV рівнів акредитації.
За ст.6 закону «Про вищу освіту» від 17.01.2002 №2984-ІІІ до структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні. До освітніх рівнів віднесено неповну вищу освіту, базову вищу освіту та повну вищу освіту, до освітньо-кваліфікаційних рівнів — молодший спеціаліст, бакалавр та спеціаліст, магістр.
Аналіз наведених норм права з урахуванням ретроспективного правового регулювання відносин в галузі освіти та системного і логічного з’ясування змісту цих норм дає підстави вважати, що навчання в такому закладі освіти, як технікум, який у певному часовому вимірі відносився до середніх спеціальних закладів, а здобута в ньому освіта відповідала освітньому рівню цього закладу, а потім на підставі закону став відноситися до вищих закладів освіти, не зазнаючи при цьому змін щодо змісту, обсягу і рівня освіти та фаховості підготовки громадян, які в ньому навчалися, не можна прирівнювати до навчання у вищому навчальному закладі, а здобуті в ньому знання і спеціальність вважають такими, що відповідають вищій освіті.
Ужите в ч.5 ст.501 закону №1789-XII словосполучення «навчання у вищих юридичних навчальних закладах» слід розуміти як цілеспрямовану пізнавальну діяльність людини з отримання знань, умінь та навичок у таких закладах вищої освіти, які спроможні їх надати. За змістом, обсягом та рівнем набуті знання та фахова підготовка мають відповідати поняттю «вища освіта», зокрема й поняттю «вища юридична освіта», за якої громадянин може обійняти посаду прокурора і слідчого або посаду державного службовця, для зайняття якої вимагається така освіта. При цьому має враховуватися тільки час навчання, витрачений на здобуття вищої юридичної освіти, за наявності якої громадянин може (міг) обійняти прокурорську посаду чи посаду слідчого прокуратури.
Як установили суди, Особа 9 навчалася в технікумі у період з 1.09.89 до 26.06.92; у період з 10.04.92 до 5.08.93 працювала у відділі соцзабезпечення. Навчання в академії проходила з 1.09.93 до 12.01.97.
Отже, виходячи зі змісту фактичних обставин справи та зумовленого ними оспореного правозастосування, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла такого правового висновку.
У розумінні ч.5 ст.501 закону №1789-XII до стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років, належить зараховувати половину строку навчання в тих вищих юридичних навчальних закладах, які за змістом, обсягом та рівнем знань забезпечують надання вищої освіти. Навчання в юридичному технікумі не відноситься до такого процесу отримання знань, позаяк цей заклад не забезпечує надання знань та фахової підготовки, що відповідає рівню вищої юридичної освіти.
За таких обставин у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у зв’язку з чим підстав для задоволення заяви Особи 9 немає.
Керуючись стст.241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні заяви Особи 9 відмовити.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.
