ВСУ висловився про підсудність корпоративних спорів

Оскарження договору дарування частки в статутному капіталі товариства не є корпоративним спором і повинне розглядатися в порядку цивільного судочинства. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №6-381цс17.

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

5 квітня 2017 року                            м.Київ                                №6-381цс17

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7, треті особи — товариство з обмеженою відповідальністю «Віктор-Д», приватний нотаріус Овідіопольського нотаріального округу Одеської області Мазаратій А.В., Особа 9, Особа 10, про визнання договору дарування недійсним, за заявою Особи 6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.11.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року Особа 6 звернулася до суду з позовом до Особи 7, треті особи — ТОВ «Віктор-Д», приватний нотаріус Овідіопольського нотаріального округу Одеської області Мазаратій А.В., Особа 9, Особа 10, про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на те, що 2.06.2014 між нею та Особою 7 укладено договір дарування, відповідно до умов якого вона безоплатно передала у власність відповідача частку в статутному капіталі ТОВ «Віктор-Д» у розмірі 100%, що в цілому становить 10000 грн., а відповідач зобов’язалася прийняти вказане майно.

Посилаючись на те, що на момент укладення договору дарування вона не була учасником ТОВ «Віктор-Д», у зв’язку з чим не мала законних прав на відчуження частки, оскільки з 28.05.2014 учасником ТОВ «Віктор-Д» був її син Особа 11, якому вона продала належну їй частку на підставі договору купівлі-продажу від 23.05.2014, просила суд визнати недійсним договір дарування від 2.06.2014, укладений між нею та Особою 7, предметом якого є частка в статутному капіталі ТОВ «Віктор-Д» у розмірі 100%, що в цілому становить 10000 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 6.11.2015 позовні вимоги Особи 6 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування від 2.06.2014 між Особою 6 та Особою 7.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 1.04.2016 рішення суду першої інстанції змінено. Визнано недійним з моменту укладення договір дарування частки в статутному капіталі ТОВ «Віктор-Д», укладений між Особою 6 та Особою 7, з підстав, зазначених у цьому рішенні.

Ухвалою ВСС від 16.11.2016 касаційну скаргу Особи 7 задоволено частково, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, провадження у справі закрито.

У заяві про перегляд ухвали касаційного суду Особа 6 просить скасувати цю ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування ним одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності чи встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Заслухавши доповідь судді ВСУ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, судова палата в цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до змісту ст.360⁴ ЦПК ВСУ скасовує судове рішення й передає справу на новий розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, якщо встановить, що воно є незаконним.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі, виходив із того, що оскільки спір виник щодо дарування частки в статутному капіталі ТОВ «Віктор-Д», що пов’язано з розпорядженням корпоративними правами, то він є корпоративним, а отже, справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Проте в наданій для порівняння ухвалі ВСС від 21.12.2016 суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що предметом судового спору є право власності на частку в статутному фонді ТОВ «Фірма «Давид», що належала померлому, на яку 1.03.2011 видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Вимог щодо вирішення питань, пов’язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності ТОВ «Фірма «Давид» позивач у суді не заявляв. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд не повністю врахував предмет спору й вимоги, заявлені в суді першої інстанції, дійшовши передчасного висновку про те, що між сторонами виник спір із приводу створення, діяльності, управління та припинення діяльності господарського товариства.

Отже, наявне неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме: чч.1, 2 ст.15 ЦПК, п.4 ч.1 ст.12 ГПК.

Усуваючи розбіжності в застосуванні касаційним судом зазначеної вище норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

Суд установив, що 2.06.2014 за договором дарування Особа 6 подарувала, а Особа 7 прийняла в дар у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, частку в статутному капіталі ТОВ «Віктор-Д» у розмірі 100%, що в цілому становить 10000 грн.

Особа 6 ставить питання про визнання недійсним договору дарування від 2.06.2014 з підстав, передбачених ст.231 ЦК, а також зазначає, що на момент укладення договору дарування вона вже не була учасником ТОВ «Віктор-Д», у зв’язку з чим не мала законних прав на відчуження вказаної частки. Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, станом на 28.05.2014 та на 5.06.2014 учасником ТОВ «Віктор-Д» був її син Особа 11, якому вона продала належну їй частку товариства на підставі договору купівлі-продажу від 23.05.2014.

Відповідно до вимог ст.15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з п.4 ст.12 ГПК господарським судам підвідомчі справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Не підлягає розширеному тлумаченню п.4 ч.1 ст.12 ГПК також щодо справ, пов’язаних зі створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності ГТ, якщо однією зі сторін у справі не є його учасник (засновник, акціонер), у тому числі такий, що вибув. Зокрема, спори за участю спадкоємців учасників ГТ, які ще не стали його учасниками, не є підвідомчими (підсудними) господарським судам.

Суди встановили, що на момент укладення спірного договору позивачка не була учасником товариства, оскільки до моменту укладення цього договору відчужила свою частку на користь сина.

Із системного аналізу положень стст.88, 143 ЦК, стст.88, 167 ГК, ст.10 закону «Про господарські товариства» від 19.09.91 №1576-XII убачається, що корпоративні права учасників ГТ визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб’єктним складом є такими, що виникають між ГТ та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).

При визначенні підвідомчості (підсудності) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід керуватися поняттям корпоративних прав, наведеним у ч.1 ст.167 ГК: корпоративними є права особи, «частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами».

У разі якщо суб’єктний склад осіб, які беруть участь у справі, або предмет позову не відповідають визначеним у п.4 ч.1 ст.12 ГПК справам, що виникають із корпоративних відносин, то відповідно до ст.1 ГПК господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Зі змісту заявлених позовних вимог убачається, що предметом судового спору є визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі товариства, вимог щодо вирішення питань, пов’язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності ТОВ «Віктор-Д», позивачкою не заявлено.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, касаційний суд неповністю врахував предмет судового спору й вимоги, заявлені в суді першої інстанції, дійшовши передчасного висновку про те, що між сторонами виник спір із приводу створення, діяльності, управління та припинення діяльності господарського товариства.

Ураховуючи зазначене, ухвалене у справі рішення суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись стст.355, 360³, 360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 6 задовольнити.

Ухвалу ВСС від 16.11.2016 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.