Досліджуючи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №442/8157/15-ц.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
12 квітня 2017 року м.Київ №442/8157/15-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Маслоленд» про стягнення коштів за договором позики, за заявою Особи 6 про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 18.08.2016 та ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.01.2017,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2015 року Особа 6 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Маслоленд» про стягнення коштів за договором позики, посилаючись на те, що 20.11.2014 вона позичила товариству в Особі 7 кошти в розмірі $100000. На підтвердження отриманих коштів Особа 7 надав розписку. Вказані кошти відповідачу надавались безповоротно за умови виконання зобов’язань, а саме: відповідач зобов’язувався продати Особі 6 27 % корпоративних прав ТОВ «Маслоленд» та включити її до складу співзасновників. Ці умови відповідач зобов’язувався вчинити до 29.11.2014, а в разі їх невиконання — повернути позичені кошти.
Відповідач виконав лише одну з умов, а саме — уклав з Особою 6 договір купівлі-продажу корпоративних прав, однак у визначений у розписці строк не включив позивачку до складу співзасновників товариства, у зв’язку із чим 9.12.2015 Особа 6 направила відповідачу листа про повернення $100000.
Таким чином, позивачка вважає, що відповідач своїми діями, які виявилися у невиконанні взятих на себе зобов’язань, порушив її права, а тому просила стягнути з ТОВ «Маслоленд» на свою користь $100000, що за курсом НБУ станом на 14.12.2015 становило 2386009 грн. 40 коп.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 7.06.2016 позов задоволено.
Стягнуто з ТОВ «Маслоленд» в Особі 7 на користь Особи 6 суму позики в розмірі $100000, що за курсом НБУ станом на 14.12.2015 становило 2386009 грн. 40 коп.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 18.08.2016 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою ВСС від 23.01.2017 касаційну скаргу Особи 6 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
У поданій заяві Особа 6 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме — стст.207, 1046, 1047 ЦК.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Особи 6 — Особи 8, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст.3604 ЦПК ВСУ скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судами встановлено, що 20.11.2014 Особа 6 позичила ТОВ «Маслоленд» в Особі 7 кошти в розмірі $100000.
На підтвердження отриманих коштів Особа 7 надав розписку.
Вказані кошти відповідачу надавались безповоротно за умови виконання зобов’язань, а саме: відповідач зобов’язувався продати Особі 6 27% корпоративних прав ТОВ «Маслоленд» та включити її до складу співзасновників. Ці умови відповідач зобов’язувався вчинити до 29.11.2014.
У разі невиконання цих умов відповідач зобов’язувався повернути позичені кошти.
5.12.2014 Особа 7 уклав з Особою 6 договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Маслоленд», відчуживши на користь Особи 6 27% статутного капіталу ТОВ «Маслоленд». Згідно з п.4.4 правочину даний договір є підставою для внесення змін до установчих документів ТОВ «Маслоленд» з подальшою реєстрацією в органах державної реєстрації.
Однак у строк, передбачений розпискою, Особа 6 не була включена до складу співзасновників ТОВ «Маслоленд».
Оскільки у строк, передбачений розпискою, відповідач не включив позивачку до складу співзасновників товариства, 9.12.2015 Особа 6 направила відповідачу листа про повернення $100000.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що ТОВ «Маслоленд» не є належним відповідачем у справі, оскільки боргові розписки Особа 7 видав як фізична особа, у борговій розписці відсутні відомості про отримання коштів саме товариством.
У наданих для порівняння ухвалах ВСС:
— від 20.03.2013, від 14.09.2011 суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову й стягнення заборгованості за договором позики, виходив з того, що згідно зі стст.1046, 1047 ЦК розписка підтверджує укладення договору позики, який вважається укладеним з моменту передання грошей;
— від 31.08.2016 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову й стягнення заборгованості за договором позики. При цьому суд виходив з того, що на час укладення договору позики позичальник як директор товариства мав право на укладення такого договору від імені товариства, оскільки згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців він значився керівником цього товариства.
У наданій для порівняння постанові ВСУ від 18.09.2013 суд виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не тільки факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики й підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і залежно від результатів робити відповідні правові висновки.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції стст.207, 1046, 1047 ЦК та невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах указаних норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Відповідно до ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст.1049 ЦК встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов’язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до чч.1 та 2 ст.207 ЦК (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За своєю, суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики й підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також давати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб — підприємців Особа 7 є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ «Маслоленд».
Розмір частки в статутному капіталі Особи 7 становить 100% (п.4.4 статуту).
Як вбачається зі змісту розписки, завіреної печаткою юридичної особи — ТОВ «Маслоленд», зазначене товариство в Особі 7 зобов’язалося продати 27% корпоративних прав ТОВ «Маслоленд» та включити Особу 6 до складу співзасновників ТОВ «Маслоленд». У разі невиконання своїх зобов’язань зобов’язалось повернути Особі 6 позичені в неї $100000.
Однак суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у справі, не встановили справжньої правової природи боргової розписки, не з’ясували, чи має право Особа 7 як кінцевий бенефіціарний власник (контролер) ТОВ «Маслоленд» відповідно до статуту товариства ТОВ «Маслоленд» укладати від імені товариства договори (правочини), набувати майнові та особисті права.
Крім того, суди не дослідили первинних бухгалтерських документів ТОВ «Маслоленд», зокрема не з’ясували, чи надходили отримані за розпискою кошти товариству та чи використані ним на власні потреби.
Дослідження й оцінка зазначених доказів мають значення для встановлення позичальника за договорами позики та для правильного вирішення справи.
Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а ВСУ відповідно до положень стст.355, 3602 ЦПК не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та давати їм оцінку, то це перешкоджає ВСУ ухвалити нове рішення у справі.
За таких обставин судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.355, 3603, 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 6 задовольнити частково.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 7.06.2016, рішення Апеляційного суду Львівської області від 18.08.2016 та ухвалу ВСС від 23.01.2017 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
