Рішення Європейського суду з прав людини не є підставою для зміни запобіжного заходу. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 23.10.2017.
У 2006 р. апеляційний суд засудив до довічного позбавлення волі чоловіка, за вбивства двох жінок. Вбивства були скоєні у різний час з особливою жорстокістю з метою заволодіння майном. В основу вироку лягли зізнавальні показання засудженого, відібрані у нього під час перебування у ізоляторі тимчасового тримання. У суді обвинувачений від попередніх показань відмовився та зазначив, що вбивства скоював не він, а два його знайомі. Крім того він привернув увагу суду до факту нанесення йому тілесних ушкоджень працівниками правоохоронних органів у ІТТ.
В результаті перевірки інформації стосовно двох осіб, названих обвинуваченим, суд їх причетність до вбивств не встановив. А ось перевірка щодо перевищення повноважень працівниками міліції відбулась формально: з цього приводу були допитані лише слідчі, а пояснення обвинуваченого та результати медичного огляду до уваги не приймались.
Переглядаючи вирок, ВСУ виключив з мотивувальної частини висновки про наявність у засудженого умислу на умисне вбивство потерпілих, а в іншому залишив вирок без змін. Вважаючи рішення національних судів несправедливими, засуджений звернувся до Європейського суду з прав людини.
Переглядаючи матеріали справи, ЄСПЛ встановив порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема в частині неефективного розслідування жорстокого поводження із засудженим та винесення вироку на підставі наданих ним показань проти себе. Рішення ЄСПЛ «Тимченко проти України» набуло статусу остаточного 13.10.2016.
Беручи до уваги рішення ЄСПЛ, постановою № 5-131кс(15)17 ВСУ скасував вирок апеляційного суду та ухвалу ВСУ і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, у порядку, передбаченому гл. 33 Кримінального процесуального кодексу 2012 р., ВСУ постановив запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін до вирішення цього питання компетентним судом.
З цього приводу суддя Микола Короткевич висловив окрему думку. Він вважає, що, залишаючи без зміни запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, ВСУ відновив дію обраного 12 років тому запобіжного заходу, який втратив свою дію з моменту набрання законної сили вироком. Питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого, зауважує суддя, повинно вирішуватися судом, на розгляд якого надійде дана справа, за правилами параграфу 1 гл. 18 КПК 2012, а не ВСУ в порядку гл. 33 КПК 2012.
