Судова реформа та реформа процесуального законодавства суттєво змінили вимоги до якості судового процесу, посилили необхідність зваженого та ретельного планування ведення справи. Чітка регламентація процесу подання до суду заяв (як по суті, так і з процесуальних питань), доказів тощо потребує від сторін та їхніх представників підготовки чіткої тактики та представництва у справі.
Як випливає з практики, дотримання процесуальних вимог безпосередньо впливає на результат у справі. Правозастосовча практика судів свідчить про зростання ролі процесуальних моментів під час розгляду справи, підвищення уваги до належного користування учасниками судового процесу своїми процесуальними правами.
Відповідно до процесуальних кодексів, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Зловживання процесуальними правами визначається як дії, що суперечать завданню цивільного (господарського, адміністративного) судочинства.
Законодавство містить невичерпний перелік дій, які суд може визнати зловживанням процесуальними правами:
- подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана);
- подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже було вирішене судом, за відсутності інших підстав або нових обставин;
- заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування або перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
- подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання кількох позовів з аналогічним предметом та з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
- подання завідомо безпідставного позову;
- подання позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
- необґрунтоване чи штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з аналогічною метою;
- узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб;
- умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Отже, законодавець свідомо встановив невичерпний перелік дій, які суд може визнати зловживанням процесуальними правами, враховуючи конкретні обставини справи. Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У разі зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами суд застосовує до нього заходи, визначені законодавством.
Варто зазначити, що це імперативна норма, яка зобов’язує суд вживати заходів на протидію зловживанням процесуальними правами. Однак помилково вважати, що від адвоката тут нічого не залежить. Навпаки, саме адвокат, реалізовуючи свої процесуальні права, повинен активно допомагати суду протидіяти зловживанням процесуальними правами.
З метою запобігання зловживанням процесуальними правами суд може застосовувати різні заходи процесуального примусу, серед яких попередження, видалення із зали судового засідання, тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, привід свідка (лише для цивільного процесу), штраф. Не можна сказати, що масово, але суди почали вживати заходи процесуального примусу.
Аналіз судової практики із застосування норм законодавства щодо запобігання зловживанням процесуальними правами свідчить, що найпоширенішим заходом, який застосовують суди, є накладання штрафу на учасників судового процесу, а також в багатьох випадках – повернення позовної заяви (Ухвала Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 17.09.2018 р. у справі №623/3087/18, Ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2018 р. у справі №1540/4439/18).
Як правило, зловживанням визнаються такі дії сторін як пред’явлення кількох позовів до того самого відповідача з тим самим предметом та з однакових підстав, безпідставне подання клопотання про відвід судді, умисне затягування справи шляхом подання різних клопотань, нез’явлення позивача двічі на судове засідання (Ухвала Господарського суду Одеської області від 02.07.2018 р. у справі №916/1461/16, Ухвала Господарського суду Харківської області від 20.09.2018 р. у справі №922/1605/18, Ухвала Окружного адміністративного суду від 14.08.2018 р. у справі №2а-9219/10/0670).
У справі №912/23/18 апеляційна інстанція зафіксувала, що скаржник, оскаржуючи рішення в апеляційному порядку, чотири рази поспіль звертався до суду з апеляційною скаргою. При цьому він щоразу змінював межі оскарження рішення (оскаржував рішення то повністю, то частково), допускав інші недоліки в оформленні апеляційної скарги, внаслідок чого суддя-доповідач тричі повертав скаргу без руху, а скаржнику надавався строк для усунення недоліків. В результаті суд дійшов висновку про існування підстав, згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 135 ГПК України, для покладення на відповідача заходу процесуального примусу у вигляді штрафу, що становить 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (8810,00 грн).
У справі №916/36/16 Верховний Суд зазначив, що дії скаржника, вчинені з порушенням процесуального законодавства щодо подання зустрічного позову, а саме подання зустрічного позову до початку розгляду справи, можуть бути оцінені як зловживання ним процесуальними правами та жодним чином не обґрунтовують порушення його права на справедливий суд у розумінні ст. 6 Конвенції.
У рішенні від 07.07.1989 р. у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії», в якому Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що з правом особи на справедливий та публічний розгляд його справи впродовж розумного строку кореспондується обов’язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, а також вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
В широкому сенсі забезпечення добросовісної поведінки учасників процесу – це питання доступу до правосуддя. Адже нікому не потрібне рішення суду через 2-3 роки, коли особа потребує ефективного судового захисту своїх прав та інтересів. В цьому контексті наявність механізмів виявлення і припинення «процесуальних диверсій», за умови вмілого та активного їх використання, дозволяє забезпечити сторонам такий захист.
