Що вказує про умисел на вбивство: позиція ВС

Обставини справи

Обвинувачений 8 лютого 2018 року після вживання алкогольних напоїв, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вбивство потерпілого, який на той час сидів на стільці на веранді, зайшов до спальної кімнати будинку, де взяв у руки гладкоствольну рушницю, споряджену шротовим набоєм, дозвіл на право зберігання якої у нього був відсутній, та повернувшись до веранди, на близькій дистанції від потерпілого, який перебував у сидячому положенні на стільці, натиснув на спусковий гачок вказаної зброї, внаслідок чого відбувся один постріл, що призвів до влучання дробу у передню поверхню грудної клітини зліва, спричинивши вогнепальне шротове проникне сліпе поранення грудної клітини з ушкодженням лівої легені та розвитком крововтрати, яке відповідно до висновку судово-медичної експертизи, визначено як небезпечне для життя, має ознаки тяжких тілесних ушкоджень та знаходиться в прямому причинному зв`язку із настанням смерті потерпілого.

За вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 8 липня 2020 року обвинуваченого засуджено до покарання за умисне вбивство у вигляді 12 років позбавлення волі. Початок строку відбування покарання визначено рахувати з дня його затримання, а саме з 8 лютого 2018 року, зарахувавши при цьому строк попереднього ув`язнення та тримання під вартою відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 січня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність, просив вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 8 липня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 січня 2021 року змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_2 на ч. 1 ст. 119 КК України (вбивство через необережність) та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі у межах санкції вказаної статті.

Аргументуючи свою позицію захисник зазначає, що суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність в обвинуваченого мотиву та умислу на протиправне заподіяння смерті  і, як наслідок, надав протиправним діям засудженого неправильну кримінально-правову кваліфікацію.

Крім цього, вважає, що в обвинувальному вироку не зазначено докази, які підтверджують усі встановлені судом обставини, а ухвала апеляційного суду ґрунтується на припущеннях.

Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без зміни. Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника в касаційній скарзі, які полягають у тому, що дії обвинуваченого неправильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК, а містять склад необережного вбивства (ст. 119 КК).

Суд зазначив, що питання про наявність умислу вирішується з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховується кількість, характер і локалізація поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінка винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину. Спосіб відображає насамперед причинний зв’язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію у способі вчинення діянь. На відміну від умисного вбивства, специфіка вбивства з необережності (ст. 119 КК) полягає в його суб’єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Тобто, на думку Суду, вбивство з необережності має місце лише при поєднанні усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання його суспільно небезпечних наслідків. Приведення зброї у бойову готовність обґрунтовано свідчить про цілеспрямованість та усвідомленість вчинених засудженим дій, необхідних для здійснення пострілу з рушниці. Крім цього, суди, з огляду на висновки судово-медичних експертів установили, що характер пострілу та локалізація тілесних ушкоджень, завданих потерпілому, вказують на прицільність, а не випадковість пострілу, в місце, де розташовані життєво важливі органи. Активні дії обвинуваченого, який після пострілу не намагався надати допомогу, не викликав швидку медичну допомогу, вивіз тіло потерпілого зі свого помешкання, залишивши на узбіччі дороги, та сховав рушницю, свідчать про їх мобілізованість, усвідомленість та цілеспрямованість і разом із іншими встановленими обставинами спростують твердження сторони захисту про необережний характер заподіяння смерті потерпілому.

Колегія суддів погодилася із висновками місцевого та апеляційного судів, що у цьому випадку направлення зброї у сторону потерпілого у приміщенні з обмеженим простором з попереднім приведенням її в бойову готовність та натискання на спусковий гачок дозволяють зробити висновок про наявність умислу на заподіяння смерті останньому, спонукальною причиною якого послугували раптово виниклі неприязні відносини, та правильну кримінально-правову кваліфікацію такої сукупності дій за ч. 1 ст. 115 КК.