15.12.2017 р. в Україні було прийнято зміни до процесуальних кодексів. За задумом авторів, ці зміни мали б поліпшити процес доказування у вітчизняних судах. З цією метою в нових редакціях ГПК, ЦПК та КАС України вперше було передбачено можливість використання електронних доказів.
Відповідно до загального визначення (ідентичного у всіх трьох кодексах), електронними доказами є інформація у цифровій формі, що містить дані про обставини у справі: електронні документи, веб-сайти, текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі.
Згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права», електронна інформація — це аудіовізуальні твори, музичні твори, комп’ютерні програми, фонограми, відеограми, програми організацій мовлення в електронній (цифровій) формі, придатній для зчитування і відтворення комп’ютером, які можуть існувати та/або зберігатися у вигляді одного чи кількох файлів, а також програми (передачі) організацій мовлення, що ретранслюються з використанням мережі Інтернет.
Таким чином, електронними доказами може вважатися будь-яка інформація, розміщена на веб-сайтах, опублікована в соціальних мережах або передана за допомогою месенджерів. Однак, як оформити, перевірити та засвідчити такі докази? Чи вважатимуться вони достовірними та переконливими для суду?
Порядок оформлення електронних доказів
Порядок оформлення, подання та дослідження електронних доказів на законодавчому рівні досі не врегульовано. Тому в судовій практиці з цього приводу часто виникають непорозуміння. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 р. №851‑IV, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Водночас неналежне оформлення електронних доказів нерідко було підставою для їх відхилення судом.
Електронний цифровий підпис
Ст. 42 ГПК України передбачає, що документи (в тому числі докази) можуть подаватися до суду в електронній або паперовій формі. При цьому в першому випадку такі документи скріплюються електронним цифровим підписом (далі — ЕЦП), у другому — власноручним підписом учасника справи (його представника). Відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій ЕЦП.
14.02.2019 р. Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу №9901/43/19 (П/9901/43/19), ухвалила, що саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного доказу. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним, а отже, належним доказом у справі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2018 р. у справі №226/1204/18, від 04.12.2018 р. у справі №2340/3060/18, від 23.11.2018 р. у справі №813/1368/18, від 14.12.2018 р. у справі №804/3580/18. Отже, як оригінал, так і копія електронного документа обов’язково мають бути засвідченні ЕЦП.
Водночас доцільність цього реквізиту для оформлення електронних доказів є достатньо сумнівною, оскільки наразі суди не володіють технічною можливістю дослідити та перевірити ЕЦП на предмет його достовірності. Зокрема, Ухвалою від 04.03.2019 р. у справі №404/4623/15‑а (8а/404/1/18) Верховний Суд постановив, що електронні докази були подані з використанням ЕЦП, проте відхилив такі документи, посилаючись на те, що Єдина судова інформаційно‑телекомунікаційна система не розпочала роботу, що унеможливлює прийняття документів в електронній формі без наявності власноручного підпису скаржника.
Електронне листування
До того ж багато дискусій викликає питання щодо необхідності ЕЦП у разі подання до суду доказів електронного листування. Нагадаємо, що раніше суди не вважали поштові повідомлення електронними доказами та не вимагали засвідчувати їх за допомогою ЕЦП.
В Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.08.2014 р. у справі №6‑6328св14 суд касаційної інстанції зазначив: «Електронний підпис є обов’язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб’єктами електронного документообігу. Листування фізичних осіб, яке здійснюється шляхом використання електронної пошти, до таких документів не належить. Отже, немає потреби посвідчувати електронні листи ЕЦП».
Згодом позиція судів з цього приводу дещо змінилася. Згідно з Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2018 р. у справі №914/2505/17, суд встановив, що роздруківка з електронної скриньки не може вважатися належним доказом, оскільки неможливо ідентифікувати вміст електронного листа, незрозуміло, на яку електронну пошту було здійснено відправлення, а також неможливо визначити, чи був надісланий файл підписаним електронним цифровим підписом.
Однак у Постанові ВС від 27.11.2018 р. колегія суддів зробила протилежний висновок, зазначивши, що висновки судів щодо неналежності роздруківок електронного листування суперечать приписам ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оскільки сила електронного документа як доказу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму та додатково не підтверджується показами свідків (учасників листування).
Таким чином, станом на сьогодні суди не мають підстав ігнорувати електронні листи, не посвідченні ЕЦП. Водночас зацікавлена сторона може вжити додаткових заходів з метою переконання суду в належності та допустимості таких доказів. Це можна зробити різними способами. Наприклад, заздалегідь ініціювати проведення експертизи, скористатися сервісом «Internet Archive: Wayback Machine» або www.archive.org для фіксації та дослідження змісту веб-сторінок.
Зазвичай суди приймають такі відомості як належний та допустимий доказ (Рішення Апеляційного суду м. Києва від 15.01.2013 р. у справі №22‑ц/796/669/2013). Однак інколи суди відмовляють у задоволенні клопотання про долучення їх до матеріалів справи на підставі, що сторона «не надала суду докази достовірності доказів» (справа №71673077). Зокрема, дані з цього ресурсу успішно використовують як докази суди США (Eltgroth D. Best Evidence and the Wayback Machine: Toward a Workable Authentication Standard for Archived Internet Evidence).
Публікації в соцмережах
Нерідко як доказ сторони посилаються на інформацію із соціальних мереж опонента. Як правило, суди охоче використовують такі докази. Приміром, негативні висловлювання у Twitter стали підставою для рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2019 р. у справі №826/18174/16).
В ухвалі Апеляційного суду м. Києва у справі №757/16817/16 від 17.05.2017 р., спростовуючи доводи відповідача про його скрутне майнове становище, суд послався на роздруківку з його соціальної мережі, з якої вбачається, що відповідач багато подорожує.
Розглядаючи справу про скасування рішень Центральної Виборчої Комісії (справа №855/35/19), суд послався на відомості з офіційної сторінки Президента України у Facebook. Також суди не нехтують такими забороненими ресурсами як «Вконтакте» та «Одноклассники».
Верховний суд у справі №9901/998/18 за позовом особи до Кваліфікаційно‑дисциплінарної комісії прокурорів щодо скасування рішення про звільнення встановив, що позивачка, порушуючи Кодекс професійної етики, в соціальній мережі «Одноклассники» на власній сторінці шляхом проставлення відміток «считает классным» під відповідним контентом висловлювала повагу до комуністичної символіки, підтримувала пропаганду комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, прихильно ставилася до закликів до агресивної війни, розв’язування воєнного конфлікту, відкритої підтримки учасників терористичної організації «ДНР». За результатами розгляду цієї справи Верховний суд визнав законним звільнення позивачки з посади прокурора, незважаючи на те, що отримання Дисциплінарною комісією прокурорів доступу до забороненого сервісу «Одноклассники» було здійснено з порушенням Указу Президента України від 15.05.2017 р. №133/2017.
Однак іноді у судів виникають проблеми з ідентифікацією особи, яка створює ту чи іншу публікацію в соцмережах. Адже достатньо складно ідентифікувати особу, яка створила або поширила негативну інформацію в інтернеті. Очевидно, що в соцмережі Facebook може зареєструватися будь-яка особа та під будь-яким іменем. Отже, можна створити та підтримувати сторінку від імені відповідача (зокрема, шляхом розміщення інформації та фотознімків). Встановлення такої особи під час розгляду справи майже неможливе.
У таких випадках суди, як правило, залучають Консорціум «Український центр підтримки номерів та адрес». Функції Консорціуму полягають у проведення фіксації та дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет з видачею експертних висновків, а також видачі довідок з відомостями про власників веб-сайтів або інформацію про їх встановлення. Компетенція консорціуму підтверджуються Свідоцтвом про акредитацію, виданим 22.11.2017 р. ОП «Український мережевий інформаційний центр», який відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2003 р. №447‑р «Про адміністрування домену «.UA» та ст. 56 Закону України «Про телекомунікації» уповноважено здійснювати адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет.
Висновки
Безперечно, можливість використання електронних доказів у суді можна назвати прогресивним нововведенням. Однак процедура оформлення, подання і дослідження таких доказів наразі залишається неврегульованою. Як наслідок, використання електронних доказів у судових процесах не завжди є ефективним, що свідчить про необхідність доопрацювання чинних процесуальних кодексів, а саме внесення до них чітких правил оперування цифровими даними.
