Наявний інститут розгляду кримінальних проваджень з участю присяжних суттєво обмежує участь народу в здійсненні правосуддя. Тож Уряд запропонував перейти до англосаксонської моделі суду присяжних. Що позитивного в цій ініціативі, а які недоліки потрібно усунути?
Ширше коло, більше довіри
Суду присяжних присвячені ч.5 ст.124, ч.1 ст.127, ч.4 ст.129 Конституції. У них проголошено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. Крім того, при зазначенні кількісного складу тих, хто здійснює судочинство (одноособово чи колегіально) законодавець виокремлює також інститут суду присяжних, який уповноважений Основним Законом на реалізацію судової влади в Україні.
У пояснювальній записці до проекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення участі присяжних у здійсненні правосуддя» (№2710) необхідність його прийняття зумовлена такими факторами. По-перше, у Кримінальному процесуальному кодексі зазначено, що за клопотанням обвинуваченого в злочинах, за скоєння яких передбачено довічне позбавлення волі, правосуддя в суді першої інстанції може здійснюватися судом присяжних у складі двох професійних суддів і трьох присяжних. Однак такий підхід суттєво обмежує участь народу в кримінальному провадженні як за колом справ, так і за закріпленою моделлю, яка, по суті, є судовим розглядом з народними засідателями та не є власне судом присяжних. Тому Уряд запропонував збільшити кількість присяжних до 7 осіб під час розгляду в суді першої інстанції справ щодо злочинів, за скоєння яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на понад 10 років або довічно.
По-друге, згідно зі ст.65 закону «Про судоустрій і статус суддів» до списків присяжних не включають державних службовців, посадовців органів місцевого самоврядування, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, які мають юридичну освіту або потенційно могли мати юридичний досвід. Проте віднесені до компетенції присяжних питання передбачають наявність високого рівня юридичних знань (ч.3 ст.383 КПК). Таким чином, обов’язок покладено на осіб без достатніх знань і досвіду вирішення складних питань права, без розуміння в достатній мірі змісту й суті останніх. Це може стати підставою для оскарження таких рішень в Європейському суді з прав людини на підставі порушення права на справедливий судовий розгляд. Адже присяжні, які становлять більшість відповідного складу суду, вирішували питання, відповідей на які не знали й знати не могли.
По-третє, важливість суду присяжних для справедливого судочинства полягає ще й у тому, що вердикт ухвалює колегія громадян, які є жителями тієї громади, де відбувається розгляд справи. Це, на думку Уряду, призводить до легітимації такого рішення громадою, тобто його сприйняття як справедливого більшістю громадян.
Крім того, у проекті розширено порядок відводу присяжних, детально прописано порядок наради й голосування — від напутнього слова головуючого до обговорення наслідків після оголошення вердикту.
Мікст систем
Сьогодні суд присяжних як соціально-політичний інститут зразково працює в США, Англії та Уельсі, Данії, Норвегії, Швеції, Франції, Австрії та інших країнах. Це дає підстави для запозичення позитивного досвіду.
Як відомо, у світі склалися дві основні моделі суду присяжних — англосаксонська та континентальна. Різниця між ними полягає в тому, що для першої характерне розмежування компетенції між колегією присяжних та професійним суддею. Так, присяжні виносять своє рішення з приводу винуватості особи, ухвалюють вердикт. Він, як правило, є невмотивованим, а його скасування можливе у випадку наявності істотних порушень процесуального законодавства.
Для континентальної моделі характерним є те, що для розгляду справи створюється єдина колегія, яка поєднує в собі професійних суддів і представників народу, котрі разом вирішують питання щодо винуватості чи невинуватості особи.
Право України належить до континентальної моделі. У разі ж ухвалення проекту №2710 ми станемо на шлях англосаксонської моделі суду присяжних.
Проте постають питання, чи буде справедливим вирок, винесений простою більшістю голосів присяжних, та чи не будуть засуджені невинні особи, стосовно яких у суспільстві заздалегідь сформована певна оцінка. Насправді ці питання є дуже дискусійними, однозначної відповіді на них немає.
Одні вважають, що завдяки розгляду справи присяжними вдасться дійти справедливого, виваженого та неупередженого рішення в розумні строки. Інші наголошують на некомпетентності присяжних, недостатній вмотивованості та необґрунтованості їхнього вердикту, що стане підставою для його оскарження.
Гарантії проти сваволі
Як зазначається в рішеннях ЄСПЛ у справах «Saric v. Denmark», «Taxquet v. Belgium», «Legillon v. France», Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає, аби присяжні мотивували своє рішення, а ст.6 не заперечує проти того, щоб обвинуваченого судили присяжні з народу, навіть у випадках, коли їхній вердикт не мотивується. Проте безсумнівним залишається той факт, що для дотримання вимог справедливого судового розгляду громадськість і перш за все обвинувачений повинні бути спроможними зрозуміти зміст постановленого вердикту. Це є однією з основних гарантій проти сваволі.
Що стосується суду присяжних, складеного з народних засідателів, то треба пристосовуватися до особливостей процедури, оскільки найчастіше присяжні не повинні або не можуть нічого мотивувати. У таких випадках ст.6 конвенції вимагає встановити, чи обвинувачений зміг скористатися достатніми гарантіями, які допомогли уникнути будь-якого ризику протиправності й дозволили йому зрозуміти підстави вироку.
Такі процесуальні гарантії можуть полягати, наприклад, в інструкціях або поясненнях, які головуючий суддя дає присяжним щодо порушених юридичних проблем або щодо складових доказової бази, а також у точних, однозначних питаннях, які суддя ставить перед присяжними для того, аби закласти підвалини для обґрунтування вердикту чи для того, щоб належно компенсувати відсутність мотивування відповідей присяжних (див. рішення ЄСПЛ у справах «R. v. Belgium», «Zarouali v. Belgium», «Planka v. Austria», «Papon v. France»).
Таким чином, при ухваленні рішення судом присяжних значну роль відіграє головуючий суддя. Саме на нього покладений обов’язок надання певних інструкцій присяжним, роз’яснень основних правил оцінки доказів, змісту презумпції невинуватості, положень про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого. Крім того, головуючий роз’яснює присяжним, що їхні висновки мають ґрунтуватися тільки на тих доказах, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду, а також нагадує свої настанови щодо недопустимості певних доказів і відомостей.
Отже, справедливість ухваленого рішення залежить не лише від об’єктивності оцінки дій обвинуваченого присяжними, а й від процесуальних дій головуючого.
Підстави для апеляції
Що стосується апеляційного оскарження вироку, винесеного на підставі вердикту суду присяжних, то така можливість допускається виключно з підстав призначення покарання, звільнення від покарання та від його відбування, розв’язання цивільного позову та вирішення питання про судові витрати. Про таку підставу для подання апеляції, як порушення процедурних вимог, у проекті, на жаль, не зазначено. Хоча вбачається, що оскарження вироку з такої підстави є однією з основних гарантій справедливого правосуддя, тому відповідне право не може обмежуватись.
Наприклад, у рішенні у справі «Judge v. The United Kingdom» ЄСПЛ дійшов висновку, що обставини ухвалення немотивованого рішення шотландського суду присяжних були достатніми, аби обвинувачений зрозумів суть вироку стосовно себе. Крім того, Суд був переконаний, що наявна в шотландському праві можливість апеляційного оскарження є достатньою, аби усунути будь-які недоліки вироку суду присяжних. Адже апеляційний суд мав широкі наглядові повноваження та право скасувати будь-який помилковий вирок.
Отже, Верховна Рада має розширити повноваження суду апеляційної інстанції в частині доповнення ч.5 ст.394 КПК ще однією підставою для оскарження вироку — порушення процедурних вимог під час процесу. Це відповідатиме ч.2 ст.55 Конституції, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Корупціонери — на лаві підсудних
Останнім часом важливого значення почали надавати протидії корупції. У ч.4 ст.368 Кримінального кодексу за такого роду діяння передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна. Тобто в разі прийняття проекту №2710 ці злочини може розглядати суд присяжних.
Чи варто поширювати механізм суду присяжних на корупційні злочини? Щоб оцінити всі недоліки та переваги суду присяжних, спочатку потрібно його впровадити в судову систему, оцінити його дієвість. Наразі не вбачається перепон для категоричної відмови в здійсненні правосуддя присяжними при розгляді корупційних злочинів. Однак у такому випадку обвинувачений не може бути обмежений у поданні клопотання про розгляд справи колегіально судом у складі трьох суддів.
***
Отже, функціонування суду присяжних в Україні матиме здебільшого позитивний характер. Адже залучення громадськості до здійснення судового розгляду підвищить рівень довіри народу до державних органів. Крім того, участь громадян у здійсненні правосуддя має підвищити рівень їхньої правосвідомості.
Джерело: Закониі Бізнес
