Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 664/317/17 та зазначив, що твердження про недопустимість протоколу слідчого експерименту як доказу в кримінальному провадженні через те, що він фактично є похідним від показань свідка, не засновано на вимогах процесуального закону.
Обставини справи
Так, органом досудового розслідування чоловік обвинувачувався в тому, що будучі в стані алкогольного сп’яніння, перебуваючи у сторожовому приміщенні, розташованому на території персикових садів на полі, під час спільного розпивання алкогольних напоїв з громадянами, в ході раптово виниклої сварки, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, з метою вбивства, завдав особі одного удару ножем у ділянку грудної клітки зліва, тим самим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани грудної клітки спереду з лівої частини, проникаюче в ліву плевральну порожнину з пораненням серця, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, однак злочин не було закінчено з причин, що не залежали від волі обвинуваченого, оскільки потерпілому було своєчасно надано медичну допомогу.
За вироком суду першої інстанції чоловіка було визнано невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Висновок Верховного Суду
Так, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає слушними доводи касаційної скарги прокурора про безпідставне визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту та висновку експерта за результатом проведення додаткової судово-медичної експертизи.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19), приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 КПК, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів, згідно зі ст. 95 КПК. При цьому показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним джерелом доказів – протоколом слідчого експерименту.
ВС зазначив, що у цьому провадженні твердження про недопустимість протоколу слідчого експерименту як доказу в кримінальному провадженні через те, що він фактично є похідним від показань свідка, не засновано на вимогах процесуального закону.
У цьому провадженні зазначену слідчу (розшукову) дію було проведено 19 листопада 2016 року з метою перевірки й уточнення відомостей про подію, що сталася в присутності свідка. Свідку було роз’яснено його права та обов’язки, його попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань.
У слідчому експерименті брали участь статист і два понятих, яким, відповідно до вимог статей 11, 13, 15 та 223 КПК, було роз`яснено їхні права та обов`язки. Фіксування процесуальної дії здійснювалося за допомогою фотоапарата, про що зазначено у протоколі слідчого експерименту, до протоколу долучені фотографії. Протокол слідчого експерименту підписали учасники процесуальної дії та поняті, зазначивши про відсутність зауважень і доповнень.
Також ВС зазначив, що матеріали кримінального провадження містять достатні підстави для висновку про те, що протокол слідчого експерименту відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статей 104, 105 КПК, а саму слідчу дію проведено за правилами та в порядку, передбаченими ст. 240 цього Кодексу, з дотриманням встановленої кримінальним процесуальним законом процедури проведення слідчого експерименту за участю свідка та процесуальних гарантій, що виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від свідка у ході слідчого експерименту.
Доказ, отриманий у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, відповідно до ст. 86 КПК є допустимим. У той же час у матеріалах провадження відсутні підстави, визначені ст. 87 цього Кодексу, для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом.
З урахуванням викладеного вище, ВС також не погодився з висновками суду про недопустимість висновку експерта за результатом проведення додаткової судово-медичної експертизи від 9 лютого 2017 року.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
