Обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок неодноразово робила Велика Палата (ВП) Верховного Суду (ВС) і його застосовували та продовжують застосовувати суди інших інстанцій, включно з касаційними, які також доклали зусиль для формування позиції стадійності захисту права.
Суди відмовляють у позові, не завжди аналізуючи аргументи позивача, якщо дійдуть висновку, що позов подали не до того відповідача або не з тими вимогами.
Відмовляючи в позові з підстави обрання неналежного способу захисту, суди керуються принципом процесуальної економії. Згідно з цим принципом слід застосовувати такий спосіб захисту, який приведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.
Зазначимо, що неналежний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови в позові в будьяких правовідносинах, проте найчастіше його використовують у спорах щодо реєстрації прав на майно. Саме тут дуже важить принцип процесуальної економії, адже рішення щодо неналежного відповідача — державного реєстратора не може привести до відновлення порушеного права власності.
Про цю категорію спорів ми вже писали раніше в статті «Регистратор вне спора: почему бесполезно просить суд отменить запись в реестре». Зараз ми зупинимось на загальних правилах визнання обраного позивачем способу захисту неналежним.
Принцип процесуальної економії
У постанові ВП ВС від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц перелічено засновки, необхідні для висновку про дотримання чи недотримання принципу процесуальної економії.
Так, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися з огляду на обставини справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.
У цій постанові ВП ВС розмежувала превентивний та ефективний способи захисту в спорі кредитора з боржником, зазначивши, що «до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права»:
- Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов’язку особи боржника у відповідних правовідносинах спрямовано на усунення правової невизначеності. Якщо судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли в майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх, такий спосіб захисту є виключно превентивним.
- Якщо кредитор, що діяв в умовах правової невизначеності, в минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямовано на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто не є ефективним способом захисту звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому.
Проте застосування принципу процесуальної економії колегами може видаватися неправомірним самим суддям. Зокрема, суддя Касаційного адміністративного суду (КАС) у складі ВС Людмила Єресько виклала окрему думку у справі № 9901/897/18 за позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо непроходження кваліфоцінювання суддею та стягнення 1 млн грн моральної шкоди. КАС ВС ухвалою від 13 травня 2021 року закрив провадження, оскільки воно не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. КАС ВС зазначив, що рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можна оскаржити лише після того, як його розгляне Вища рада правосуддя.
За змістом принципу процесуальної економії застосований спосіб захисту має привести до відновлення порушеного права, а оскаржуване рішення ВККС і так вичерпало свою дію та втратило юридичне значення, оскільки суддя продовжує перебувати на своїй посаді.
Суддя Єресько не погодилась із рішенням колегії, адже висновок ВККС про невідповідність судді обійманій посаді юридичного значення не втратив, оскільки законодавством не передбачено процедуру автоматичної втрати чинності рішенням ВККС.
Суддя назвала недоречним застосування принципу процесуальної економії в цій справі. На її думку, застосований підхід неправомірний, оскільки всупереч прямим приписам закону обмежує право позивачки на доступ до суду задля оскарження незадовільних результатів її індивідуального оцінювання.
Стадійність захисту права
Перш ніж відмовити в позові з підстав обрання неналежного способу захисту, суд з’ясовує:
- з яких саме правовідносин сторін виник спір;
- чи передбачено обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;
- чи передбачено законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача;
- чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом або договором та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах.
Про цей висновок ВП ВС нагадала в постанові від 2 лютого ц.р. у справі № 925/642/19.
Зазначимо, що про стадійність захисту права висловилася ще в постанові від 14 жовтня 2019 року об’єднана палата Касаційного господарського суду (КГС) у складі ВС під час розгляду справи № 910/6642/18.
За висновком об’єднаної палати, під час вирішення господарського спору суд з’ясовує:
- чи існує в позивача право або законний інтерес; якщо так, то
- чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то
- чи підлягає право або законний інтерес захисту і
- чи буде такий захист ефективним, якщо здійснюватиметься в той спосіб, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
В іншому випадку в позові слід відмовити.
Як неодноразово зазначала ВП ВС, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від:
- виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами;
- змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа;
- характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Ефективний спосіб захисту має відповідати:
- змісту права чи інтересу;
- характеру його порушення, невизнання або оспорення та
- спричиненим цими діяннями наслідкам.
Неналежний спосіб захисту як самостійна підстава відмови в позові
Суд має право відмовити в задоволенні позову лише через те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту. Відповідний висновок вчергове викладено в постанові КГС ВС від 7 квітня ц.р. у справі № 924/199/20 про визнання поруки припиненою.
Серед іншого КГС ВС зосередився на належності способу захисту інтересу. Так, спосіб захисту інтересу боржника, якщо він спрямований на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо:
- така невизначеність триває;
- ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і
- відповідне провадження не було відкрито.
Якщо суд уже розглядає справу про стягнення з боржника коштів, він має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування. Боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов’язку боржника після того, як кредитор уже звернувся з позовом про стягнення коштів. Такий окремий позов не може бути задоволено.
Належним способом захисту боржника є заперечення проти позову кредитора в судовому процесі про стягнення з нього коштів. Наприклад, на підставі припинення поруки. Окремий позов про визнання поруки недійсною є неналежним способом захисту.
Висновки
Принцип процесуальної економії передбачає, що суд має ефективно захистити право, унеможлививши повторний позов. Саме тому суди відмовляють у позові, часто не аналізуючи аргументи сторін, якщо обраний спосіб захисту є неналежним. Належність обраного позивачем способу захисту права суд перевіряє в чотири етапи, або стадії. Суд відмовить у позові, якщо, перевіривши обставини, виснує, що обраний спосіб захисту є неефективним відповідно до викладеної в позові вимоги.
Марина ЯСИНСЬКА, «Юридична практика»
