Часто адвокати настільки переймаються проблемами своїх довірителів, що починають відстоювати їхні інтереси, як власні. Та буває й навпаки, коли між захисником і підзахисним суцільне непорозуміння. Чи реально відмовитися від подальшого захисту клієнта в межах кримінального провадження?
Не абсолютне, але засадниче
У Вищій школі адвокатури розповіли про практичне застосування ч.4 ст.47 Кримінального процесуального кодексу, що стосується відмови захисника від виконання своїх обов’язків. Лектором курсу виступила заслужений юрист України, адвокат, науковий радник Barristers, д.ю.н. Ірина Гловюк.
За словами спікера, ця норма дуже коротко сформульована, саме тому й виникає необхідність в її кореляції з адвокатськими правами та обов’язками.
Так, у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на практичну та ефективну юридичну допомогу. Визнаним на рівні практики Європейського суду з прав людини є те, що право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення на ефективний захист становить одну з основоположних засад справедливого судового розгляду. Про це свідчить ряд рішень у справах, як-от: «Шабельник проти України», «Чопенко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України». І хоча, як зазначається в рішеннях ЄСПЛ, таке право не є абсолютним, воно становить одну з таких засад.
Так, забезпечення доступу захисника на ранніх етапах є процесуальною гарантією права не свідчити проти себе та основною гарантією недопущення поганого поводження. Суду йшлося про особливу вразливість обвинуваченого на початкових етапах провадження, коли він потрапляє у стресову ситуацію й одночасно стикається з дедалі складнішими положеннями кримінального законодавства.
Однак саме лише призначення адвоката не забезпечує ефективної правової допомоги. Про це йдеться в рішенні у справі «В. проти Швейцарії». Оскільки захисник, призначений з метою надання безоплатної правової допомоги, може ухилятися від виконання своїх обов’язків, органи влади у такому разі повинні змусити виконувати його своє завдання або замінити такого адвоката. У даному випадку йшлося про можливе призначення смертної кари 15-річному затриманому, захисник якого часто не з’являвся на слухання.
Виходячи ж із КПК, а саме ч.4 ст.47, у захисника є право відмовитися від виконання своїх обов’язків тільки в таких випадках. По-перше, якщо є обставини, які згідно з цим кодексом виключають участь захисника у кримінальному провадженні. По-друге, у випадку незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі захисника. По-третє, у випадку умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог КПК тощо. По-четверте, якщо захисник свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.
Для подачі такої відмови захисник має право подати наступні процесуальні документи: клопотання, заяву, заяву про самовідвід, повідомлення про відмову від виконання обов’язків щодо захисту обвинуваченого.
Особливості застосування
І.Гловюк навела ряд прикладів застосування ч.4 ст.47 КПК. Так, в ухвалі Шепетівського міськрайонного суду від 1.12.2017 у справі №688/2152/17 ішлося про заяви про відмову від виконання обов’язків захисника у зв’язку з незгодою обвинувачених з обраними ними способами захисту.
Не вийшло погодити спосіб захисту обвинуваченої й у справі №67/38/17, ухвалу від 22.11.2017 в якій за поданим клопотанням захисника виніс Нетішинський міський суд. Аналогічні підстави для заяв про відмову від виконання обов’язків можна зустріти в ухвалі від 10.04.2018 у справі №212/701/15-к; від 8.05.2018 у справі №180/1391/17; від 1.06.2018 у справі №320/7243/17. А в ухвалі Солом’янського районного суду м.Києва від 11.12.2017 у справі №760/3054/15-к розглядалась заява про припинення виконання обов’язків захисника на підставі пп.2 та 3 ч.4 ст.47 КПК.
Щодо самовідводу, то практика подання таких заяв існує, однак їх як задовольняють, так і відмовляють у цьому. Причому відмова ґрунтується на тому, що в ст.78 КПК немає такої підстави саме для самовідводу.
Тягар доказування у випадку розгляду такого роду заяв чи клопотань лягає на самого адвоката. Однак він є ускладненим, зважаючи на те, що адвокат обмежений вимогами стосовно адвокатської таємниці. Утім, не менш важливим аспектом у прийнятті таких рішень є з’ясування думки клієнта. Заява або клопотання ставляться на обговорення, і, як правило, у таких випадках клієнти не заперечують або покладаються на припис суду. Є й випадки, коли клієнти просять залучити іншого захисника через те, що адвокат не належним чином виконує свої обов’язки, одночасно подають заяву про заміну захисника або ж відмовляються від захисника взагалі (ухвала від 11.12.2017 у справі №760/3054/15-к Солом’янського районного суду м.Києва).
При цьому спікер звернула увагу колег на те, що в разі відмови за п.4 ч.4. ст.47 КПК відбувається повідомлення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Ідеться про ті випадки, коли відмова мотивується належної кваліфікації для надання правової допомоги в конкретному провадженні, що є особливо складним. До прикладу, в ухвалі від 14.01.2019 у справі №211/2136/17 Тернівський районний суд м.Кривий Ріг з метою недопущення порушення права обвинуваченого на захист, уважала за необхідне задовольнити заяву захисника адвоката, одночасно повідомивши відповідну кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.
Утім, чи можлива відмова захисника від виконання обов’язків за відсутності таких підстав у договорі? Відповідь на це питання І.Гловюк запропонувала відшукати в ситуації, яку розглядала Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (рішення №ХІІ-007/2018). Так, у рішенні було зазначено, що, незважаючи на відсутність у конкретному договорі підстав для одностороннього розірвання договору адвокатом, такі підстави визначені Правилами адвокатської етики та положеннями КПК.
Тож, якщо довіри та емпатії не сталося, а захист клієнта вже не в радість, зійти із цього шляху цілком реально навіть у межах кримінального провадження.
