3 грудня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 310/686/17 відмовив у задоволенні касаційної скарги захисника, який доводив, що вирок ґрунтується на недопустимих доказах.
Вироком міськрайонного суду учасника терористичної організації засуджено за ч. 1 ст. 258-3 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, окрім конфіскації житла.
Ухвалою апеляційного суду виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду як на докази винуватості на протоколи про результати здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та протокол про результати проведення НСРД.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що вирок суду першої інстанції постановлений з численними порушеннями норм процесуального та матеріального закону, а його висновки не відповідають обставинам справи; обвинувачення ґрунтується на недопустимих доказах.
Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції свій висновок щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні вказаного злочину мотивував показаннями допитаних свідків, один з яких розповів, що він у 2014 р. потрапив у полон до терористів, де спілкувався з обвинуваченим, коли той прийшов до сараю, де його тримали, та в подальшому бачив його щодня у камуфльованому одязі зі стрілецькою зброєю.
Окрім того, на підтвердження винуватості та доведеності його вини у вчиненні вказаного злочину суд обґрунтовано послався на дані протоколів оглядів Інтернет ресурсів, відповідно до яких оглянуто сайт, пошукова система «Google» та відеохостинг «Youtube» в ході яких виявлено ряд відео- та фото- матеріалів із зображенням обвинуваченого, які підтверджують винуватість останнього у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Переглядаючи справу за апеляційною скаргою захисника, апеляційний суд виключив з мотивувальної частини вироку посилання як на докази винуватості на протоколи про результати здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, обґрунтовуючи це тим, що суд першої інстанції не міг посилатися у вироку як на докази винуватості обвинуваченого на матеріали НСРД, оскільки були відкриті стороні захисту з порушенням норм ст. 290 КПК України.
Проте, виключення із мотивувальної частини вироку посилання суду як на докази винуватості на вказані протоколи не вплинуло на беззаперечність та переконливість решти доказів у провадженні, сукупність яких суд визнав достатньою для доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого злочину. Із таким висновком погодився і суд касаційної інстанції.
Також Верховний Суд визнав доводи касаційної скарги захисника про порушення вимог кримінального процесуального закону при допиті свідка безпідставними, оскільки допит цього свідка було проведено на підставі ухвали міськрайонного суду про надання доручення органу досудового розслідування в порядку ст. 333 КПК України. Матеріали цього доручення були відкриті захиснику у відповідності до вимог процесуального закону. Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурором до клопотання про відновлення судового слідства та надання доручення в порядку ст. 333 КПК України були долучені матеріали, якими обґрунтоване це клопотання, з якими захисник не був позбавлений можливості ознайомитися.
Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставою для скасування чи зміни судових рішень, за результатами перевірки кримінального провадження Верховний Суд не встановив.
