Коли суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору
Відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, а також звільнення від його сплати або зменшення його розміру з підстав, передбачених статтею 8 Закону, є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов’язок, а право суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір). Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи №912/1061/20.
Частиною першою статті 8 Закону унормовано, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача – фізичної особи за попередній календарний рік;
2) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю;
3) позивачами є:
- військовослужбовці;
- батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
- одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
- члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї;
- особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Згідно із частиною другою статті 8 зазначеного закону суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
За змістом положень статті 8 Закону питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується на розсуд суду в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони дійсно перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання про відстрочення сплати судового збору, повинна навести доводи того, що її майновий стан об’єктивно перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також надати докази, які б свідчили про вжиття ним всіх необхідних заходів для своєчасної сплати судового збору.
Колегія суддів КГС ВС зазначила, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб’єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, а також звільнення від його сплати або зменшення його розміру з підстав, передбачених статтею 8 Закону, є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
За оцінкою суду апеляційної інстанції, наведені скаржником обставини для обґрунтування клопотання про відстрочення сплати судового збору не передбачають відповідно до статті 8 Закону можливість відстрочення сплати судового збору, і тому в задоволенні такого клопотання судом було відмовлено.
Аргументи скаржника про недослідження апеляційним судом обставин, якими він обґрунтовував тяжкий майновий стан, були безпідставними, оскільки ухвала суду апеляційної інстанції містить доводи, якими суд обґрунтовує відсутність підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів КГС ВС дійшла висновку про те, що, повертаючи апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Кіровоградської області з підстав неусунення скаржником недоліків апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення процесуального закону.
